Історія про Україну | Особливо небезпечною була обстановка на Лівобережжі, де влада Речі Пос...

Особливо небезпечною була обстановка на Лівобережжі, де влада Речі Посполитої перестала існувати як така. Найбільший магнат тих країв – князь Ярема Вишневецький, навіть маючи власну "приватну військову компанію" в шість тисяч бійців, вирішив не випробовувати долю й перебиратися на Правий берег. Та всі переправи вже були, або понищені, або ж під контролем повстанців, і Вишневецький був змушений робити гак аж на північ Чернігівщини, де, зрештою й перейшов Дніпро в районі Любеча. До його загону по дорозі приєднувалися й інші шляхтичі з родинами та євреї, що намагалися зберегти свої життя. Хтось, правда, як гарнізон Чернігова, вирішив, що до лісів Сіверщини полум'я повстання не дістане, і залишився, через що потім дуже сильно пошкодував. Бо уже за короткий час запалав, і Чернігів, і Стародуб, і Гомель в Білорусі.У Гомелі, до прикладу, було вбито шістсот поляків та вісімсот євреїв (білорусів, що характерно не чіпали). Хмельницький при цьому офіційно всіляко старався відмежовуватися від усіх цих кривавих подій. Кількох ватажків бунтівників з Лівого берега, доставлених до гетьмана, він наказав стратити на місці, а інших відправив до Яреми Вишневецького, щоб показати, що це не його козаки чинять безлад, а піддані самого князя бунтують. При цьому Хмельницький наголошував, що якщо посли з Варшави повернуться з хорошими новинами, він сам особисто відправиться на Лівобережжя "нищити своєвільних". Поки ж він нібито надсилав універсали із вимогами зберігати порядок, але слухали його мало. Чи була то правда, чи хитрий гетьман лукавив, сказати важко.Як мінімум знаємо, що один шляхтич, який утік із Новгород-Сіверського до Московії, оповідав що на Сіверщині воюють "вольниє охочіє люди, а не черкаси" (тобто не справжні козаки). Водночас, на Правому березі, після того як Хмельницький розпустив військо з під Білої Церкви, козаки активно включилися у вир "революційних подій". Повстання стрімко поширилося південною Київщиною та Вінниччиною. Тоді ж у Немирові відбувся найперший єврейський погром, де вбитих рахували до шести тисяч, і євреї всієї Речі Посполитої ще довго потім пам'ятали день взяття цього міста як День жалоби. У Тульчині вони з поляками оборонялися пліч-о-пліч проти повстанців, та коли ляхам сказали, що облогу знімуть, якщо козакам видадуть євреїв, ляхи одразу ж зрадили своїх "братів по зброї".Після цього тульчинські євреї були всі вирізані, але й поляків потім теж не залишили в живих. Зрадників зневажали завжди. Не пощадили тоді й православного князя Четвертинського, який був одним із командувачів тульчинського гарнізону. Дружину князя потім забрав собі козацький уманський полковник, та й загалом тоді скрізь, як пише Літопис Самовидця, "жінки шляхетські ставали жонами козацькими". А головною "зіркою" усіх тих подій на Вінниччині став до того мало кому відомий Максим Кривонос, який, після Тульчина, Брацлава, Ладижина, у перших числах липня 1648 здобуває й саму Вінницю. І знову офіційною версією було те, що Кривонос робить усе це на власний розсуд, а Хмельницький його й знати не хоче. Утім інші стверджували, що всю здобич із Немирова й Тульчина відправили прямо до самого гетьмана. Далі буде...