Розвиток американсько-китайського протистояння має пройти один дуже важливий етап — визначення регіонів, пріоритетних для обох держав. Регіонів, де «густота» їхніх національних інтересів буде найбільшою — для убезпечення себе або створення загрози супротивнику. За них ітиме найбільш принципова боротьба і в них же обом доведеться проявляти найбільшу обережність, щоб не спровокувати велику війну.Китай поки намагається дати монументальну відповідь на питання, які регіони для нього є пріоритетними: усі. Низка «глобальних ініціатив», BRI та BRICS свідчать саме про це. США ж більш стримані і прагматичні, з чіткішою географічною ієрархією інтересів. Нова стратегія національної безпеки — яскравий приклад. У грудні, до речі, вона отримала свого «брата-близнюка» у вигляді першого за 10 років програмного документа КНР щодо ЛАКБ (Латинської Америки та Карибського басейну). І саме за реалізацію цих стратегій та ініціатив розгортатиметься дедалі активніша боротьба.У цьому сенсі сьогоднішні дії США у Венесуелі обовʼязково мають регіональний безпековий вимір і є однією з низки важливих подій, що впливають на позиції Вашингтона і Пекіна в ЛАКБ.З одного боку, США зробили явний acid test готовності КНР відстоювати свої претензії в регіоні — і реакція на цю перевірку виявилася млявою. Китай не відчуває готовності кинути прямий військовий виклик. І на це, здавалося б, є фонові підстави: вихід Панами з «Поясу і шляху», готовність Перу стати основним союзником США поза НАТО, підвищення мит на китайські товари в Мексиці тощо — усе це свідчить про ознаки опору китайському впливу в регіоні.З іншого боку, КНР розвиває дедалі ширшу мережу інфраструктурних обʼєктів у ЛАКБ, зокрема подвійного використання. Серед них — радіолокаційна станція в Неукені, Аргентина, та порти Чанкай у Перу і Сантус у Бразилії (КНР контролює вже третину глибоководних портів у регіоні). Це не лише підриває позиції американського експорту до Китаю (наприклад, сої), а й створює загрозу військового використання цієї інфраструктури в майбутньому. До того ж Пекін є важливим джерелом ліквідності для Аргентини завдяки давній кредитній своп-лінії між центральними банками, що була продовжена минулого року. Як писав тут раніше, усе це потрібно КНР, щоб створити такий же тиск на США в ЛАКБ, який вони чинять на Пекін у Південно-Східній Азії.А поки що під тиском цих обставин опиняються малі і середні держави Латинської Америки. Непередбачувана торговельна політика і військові маневри адміністрації Трампа спантеличують їх і звужують простір для хеджування ризиків — тобто маневру між США і КНР та отримання різних вигод завдяки партнерству з обома. Страждатимуть і багатосторонні формати — та ж Організація американських держав, яку свого часу створили для реалізації доктрини Монро. Сьогодні ж для доктрини Донро, як пишуть у західних медіа, вона вже не така потрібна. Як і уявлення про зовнішню політику, побудовану на універсальних цінностях, співпраці і безкоштовному мирі.