Відео на «Телебаченні Торонто» про паралелі між Мюнхенською угодою 1938 року і російсько-українською війною та історичні уроки умиротворення — це, звісно, добре і пізнавально.Але дуже слабко для розвитку науки про міжнародні відносини в Україні.Для повноти картини варто читати не тільки істориків, а й політологів. Вони вже давно розповіли про значення «мюнхенської змови» в стримуванні агресорів. Одним із таких є Гленн Снайдер.Після 1938–45 років світ якраз думав, що вивчив уроки умиротворення. Тоді кожен конфлікт між США і СРСР у будь-якому куточку світу сприймався як тест на рішучість: здасися тут — це сприймуть як слабкість — нападуть десь-інде згодом.Для такої політики тоді існували сприятливі військово-стратегічні умови: панування США у світі, паритет американських і радянських потужностей, що далеко випереджав усіх інших.Із закінченням «холодної війни» змінилися умови і, природно, уявлення про стримування. Питання про рішучість більше не стояло руба, тож серед вчених почався і перегляд стратегій. Скажімо, Джонатан Мерцер ще в 90-х писав, що США не варто втягуватися в будь-які військові конфлікти просто тому, що союзники потребують захисту.Зараз ідеї стримування повертаються знов — але знову в зміненому вигляді. Світ інший, а тому сприймати російську агресію проти України так само, як захоплення Чехословаччини, ніхто не буде.Хто повертає стримування до життя? Наприклад, Елбрідж Колбі, заступник міністра оборони США з політичних питань. У 2021 році він написав працю The Strategy of Denial: American Defense in an Age of Great Power Conflict. Там багато сказано про сучасне бачення стримування в США.Варто читати цю роботу — особливо якщо ми не згодні з її змістом і практичною реалізацією. Інакше матимемо лише абстрактне знання про вересень 1938 року.