«Через нещодавні події знову стоять руба п'ять проблем. Кожна з них диктує власну відповідь на порушене тут питання: чи сталася наприкінці 1956 року революція в американській зовнішній політиці? До цих п'яти проблем належать: 1) застосування сили в ядерну добу; 2) "холодна війна"; 3) Атлантичний альянс; 4) революція колоніальної системи; 5) владнання подій на Близькому Сході. Відповіді на останню зовнішня політика США так і не знайшла. З першою і четвертою, застосуванням сили і революцією колоніальної системи, Сполучені Штати, схоже, впоралися — принаймні тимчасово. Проблеми "холодної війни" та Атлантичного альянсу начебто були остаточно вирішені. Проте саме в цих двох проблемах і криється справжня революція, що відбулася в американській зовнішній політиці.Як з погляду історичних витоків, так і в сенсі її провідних проблем, "холодна війна" була і є змаганням за мирне врегулювання Другої світової війни. Для Сполучених Штатів засадою такого врегулювання була тривка єдність інтересів і політики союзників-переможців, єдність, яка б перетворила на забуток домовленості на кшталт союзів і сфер впливу, за допомогою яких нації традиційно намагалися захистити власні відмінні інтереси. Радянський Союз і, хоч і уривчасто, Велика Британія ґрунтувалися на тому, що конфлікт між державами Осі та союзниками неминуче витіснять інші конфлікти інтересів і що головною функцією мирного врегулювання, як і самої війни, буде сприяння втіленню відмінних інтересів різних залучених націй. Зокрема, Сталін вбачав у війні чудову можливість для Росії досягти своїх традиційних цілей у Східній Європі та на Балканах, а також якомога далі за їхніми межами. На його думку, мирне врегулювання мало виконувати дві функції: затвердити у вигляді угоди про сфери впливу у світі розподіл військової сили, встановлений наприкінці Другої світової війни, і створити можливості для подальшої російської експансії.Несумісність цих уявлень про повоєнний світ призвела передовсім – і практично в момент підписання – до зриву Ялтинської угоди, яку обидві сторони тлумачили крізь призму цих уявлень, і, по-друге, до переростання цього зриву в "холодну війну". Американський підхід до її провадження неминуче зводився до стримування, що зробило лінію розмежування військ станом на 1945 рік тимчасовим кордоном між Сходом і Заходом. Наголос слід зробити на слові «тимчасовий», оскільки, якби Сполучені Штати були готові визнати цю межу остаточною, їхня політика стримування не відрізнялася б від політики поділу світу на сфери впливу, яку відстоював Радянський Союз. Численні російські пропозиції замінити стримування угодою такого штибу незмінно наштовхувалися на безкомпромісний спротив США. Офіційне ставлення Вашингтона до всіх подібних ініціатив охарактеризував кореспондент газети “Нью-Йорк Таймс” Джеймс Рестон: 1950 року з нагоди однієї з таких пропозицій він написав, що “жодних доказів бодай найменшої зацікавленості американських посадовців у подібній угоді немає”».Далі будеПерекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко