Виховання починається не зі слів, а з прикладу. З того, як батько говорить до матері. Як тримає слово. Як молиться в тиші вечора. Як обіймає сина, коли той розгублений. Як просить пробачення, коли помилився. Як не боїться бути сильним і водночас лагідним. Бо саме так росте душа хлопчика - в атмосфері правди, ніжності й сили, яка не тисне, а береже.Виховати хлопця - це не зробити з нього “мужика”, що не плаче. Це навчити його не соромитись сліз, коли болить. Це пояснити, що плакати можна, але здаватися - ніколи. Це вкласти в його серце пошану до слабшого, здатність захищати і бажання служити.Покажи йому, що сила не в кулаках, а в здатності прощати. Що честь не в гучних словах, а в тихих вчинках, які ніхто не бачить, але Бог знає. Що справжній чоловік не той, хто керує, а той, хто відповідає.І якщо він зросте, не зрадивши віри, не зрікшись совісті, не втративши серця - значить, ти виростив чоловіка, якому можна довірити і жінку, і дитину, і батьківщину, і себе, в старості.І слава Богу, якщо так буде.