Родрі з Золотим мʼячем чи найнесподіваніший кадр цього футбольного року. І при цьому, хоча це велика рідкість, один із найадекватніших та справедливих. Взагалі, сам Родріго, він же Родрі, викликає у мене, а також гадаю, у багатьох інших - велику симпатію. Дуже мало понтів, повна відсутність пафосу (людина знімала відео на звичайний Самсунг, у нас в соцмережах за це молоді дівчата навіть би не глянули в його сторону). Виглядає як звичайний трудяга, справжній чоловік, а не як ікона моди чи стіна для задумок тату-майстра. Родрі не забивав десятки голів, не матюкався на фанатів суперника, не розповідав про расизм/сексизм, не має фірмового святкування голу. Але це, в першу чергу, Футболіст, системоутворюючий гравець, хребет однієї з найкращих команд в історії футболу. І однієї з найбільш довершених збірних, національної команди, яка чи не єдина (ладно, вкупі з Німеччиною) дійсно грала, а не мучилась, на минулому Євро. Скажуть, так Вінісіус заслужив. Дійсно, заслужив, як до того Іньєста, Хаві, Левандовскі, Ван Дайк, до цього Рауль, Буффон, і так ще купа інших. Він був класний, але сукупно відзначили саме Родрі. І це прямо таки мед для душі, адже в цій нагороді іспанцю є певні нотки респекту всім тим гравцям подібного штибу за всі ці довгі роки: це реверанс Нголо Канте, Клоду Макелеле, Бускетсу, Патріку Вієйра і, чого вже там, Рою Кіну, всім тим бійцям центру поля, яких всі поважають, але ніколи не дають персональних нагород. І Голден бол Родрі - крутезна штука для світового футболу. PS: і нарешті в символічних збірних володарів Золотих мʼячів перестануть пихати на місце опорника Зідана чи Мішеля Платіні :)