Осіння хандра

Перш за все, починаючи копирсання у всьому, що відбулося вчора - треба кілька слів сказати за «Полісся». От дійсно, якщо в єврокубках десь не вистачає команді досвіду та індивідуального класу гравців, то в чемпіонаті у них все дуже гаразд. Імпонує робота Ротаня, який працює і тактично, і фізично, і головне, намагається прививати ментальність переможця. Не завжди це все працює, бо періодично виникає своя «Буковина», але дуже часто ідеї реалізуються. Неординарним видався хід з подвійною заміною, який вирівняв структуру і заставив нервувати суперника: тим самим вилучення навіть надало позитивного імпульсу, хоч як дико це не звучало би. Ну а окремо поаплодуємо бажанню та пристрасті гравців, зрозуміло, що вона спричинена легендарним «х7» від Буткевича, однак кожен футболіст повинен знайти в собі і уміння, і бажання, і віру. А це заслуговує поваги.

Ну і якось геть драматично та безславно закінчилась, прости господи, ера Ігоря Костюка в «Динамо». Безславно, але дуже показово. Якимось просто фонтаном хейту вилилась людська злоба на тренера, наприклад, наш вчорашній пост зібрав дуже велику аудиторію, хоча ми всього-навсього констатували: Костюк - не рівень «Динамо», не може нічого дати команді і тримати його в сезон сторіччя просто злочин. Але якщо розібратися, чи сталося щось нове чи екстраординарне? Та ні, звісно. Ще після перемоги над «Епіцентром» у нас вийшла, вважаємо, якісна стаття, чому у Костюка не вийде і що треба вже робити заміну, якраз уже тоді називали Кендзьорика як в.о. Ми все тоді правильно оцінили: і фарт, і бездумну гру на Пономаренка, і слабкі фланги, і невміння працювати з іноземцями. Вже тоді, о чудо, ми називали очевидні речі, однак очевидними вони були не для клубу.

Бо звісно, правильно пишуть, власне кажучи, не Костюк сам себе зробив головним. Так, він, як модно казати, фармив ауру у юнацькій команді, але у світі було купа кандидатів. У світі, але не у світі братів Суркісів. Бо для них він був зрозумілий, зручний, дешевий і домашній. Навіть, коли з самого початку у нього не пішло, і «Полтава» болісно відвозила киян на стадіоні імені Лобановського: вже наче сама природа повстала проти цього. А потім було купа всього - і прикрі поразки, і регрес, і повна апатія до куплених легіонерів, і штучна інтеграція та швидкий занепад вихованців.

Тобто, кожен раз було очевидно, що Костюк - просто не тренер для високих задач, і поставити його на чолі команди «Динамо» - це шлях в нікуди. Та фанам знову була запропонована практика БДСМ: азербайджанський сором, приправлений буковинською ганьбою. І можливо вчора просто вищі сили пошкодували терпіння вболівальників: перемога в більшості могла би відтягнути цей естетичний гармидер, та провал за таких обставин нарешті поставив масну крапку. І навіть тут зроблено все було у фірмовому стилі клубу - не під час паузи збірних, коли був час на оновлення, а саме в умовах цейтноту та шторму.

Звісно, хочеться задати купу питань і до цих гравців, бо просто вкотре не розумієш, наскільки можна не поважати себе, аби ганьбитися, коли наче це фізично неможливо. Ну але якось багато разів ми пишемо одне й те саме. Клуб наразі перебуває у безкінечній хандрі, тому зміна Костюка, звісно, потрібна, але глобально вряд чи змінить хід подій. Меланхолічні спогади та роздуми на тему, як колись дерева були більшими, трава зеленішою, а Буряк, Блохін, Заваров та Бессонов робили вітер. Припорошений пилом Кубок кубків, який стоїть - а хтось взагалі знає, де він? От автор недавно дізнався, і це сумно, що цей артефакт перемог нині відображає стан справ у культовому клубу: ваза в закутку стадіону на Грушевського.

Тому ось так, прощаємося з Ігорем Костюком, вряд чи з великим смутком, але чи дивимося у майбутнє з великою надією? Дуже вряд чи, косметичні зміни точно будуть, навіть чергові перемоги прийдуть, але дуже нескоро очікувати звершень попередніх епох. Немає ні енергії, ні ідей, ні грошей, ні людей. Залишається чекати на нову весну в історії «Динамо».

PS: авторська колонка, підтримати нас отут