Фактор росту

Сьогодні збірна закриває це вікно і в грі з угорцями фінально замалює в біле чи чорне старт містера Мальдери. Уже зрозуміло, що навіть не оптимальний склад збірної сьогодні буде ще більш куцим - нема Судакова, Миколенка, Матвієнка та інших. І давайте трохи проаналізуємо кадрову реальність.

Ми писали, що ця збірна має величезну кількість кадрових пробоїн: Зінченко обирає тунець, Маліновський дратує фанатів «Трабзонспора», Довбик, як кіт Шредінгера, напів-здоровий, Гуцуляк чекає мільйон, Лунін не хоче, Ярмолюк хоче, але чомусь не може. Короче, це все ми безліч раз говорили. І ті, хто приїхали - далеко не найкращі апріорі, але от зараз - кращі інших. І це факт.

Від золотого покоління до «найгірша збірна в історії» пройшло 2 роки. Як показав час те покоління точно не було золотим, але й зараз вряд чи найгірша збірна, просто кадрово обмежена, без особливого резерву. На цих зборах перевіряли резерв - ну і що? Чи готовий Хлань чи Драмбаєв конкурувати для вирішення задач? Ну ми бачимо, що ні і ні. Це непогані виконавці, але глобально не game changers, навіть не ротація збірної. Констатуємо - ми стали середняком, якраз на рівні тих команд, яких ми вічно недооцінюємо, а може, і гірше.

Ну дивіться, у кожної подібної команди є 1-2 зірки, кілька якісних гравців в топ-5, непогані виконавці з середніх чемпіонатів, локальні зірки. Чим ми кращі? Навіть взяти Грузію: у них є кандидат на Золотий мʼяч (!), гравці «Ліверпуля», «Вільяреалу», один з відкриттів Серії А. А чого ми взагалі вирішили, що повинні домінувати проти грузинів?

Наші команди, на жаль, програють в Європі, а в збірну масово їдуть представники УПЛ. Крупський, Очеретько, класні гравці, з потенціалом, але ще недавно грали за «Ворсклу» та «Карпати». Навіть на фоні ірландських бойцюганів ми бачимо, наскільки не вистачає якостей нашим хлопцям. Умінь зіграти нестандартно, просто та ефективно, бо правильно написав читач: зіграти просто - дуже складно. У нас є майстри, але їх час проходить. Ярмоленко все намагається заскочити в потяг рекордів, але йому все складніше в плані фізики, взагалі не знаю, як він грає більше 30 хвилин. Майстрів рівня Ярмоли, Коноплянки, Мілі, мовчимо за Шевченка, просто немає, або вони вже старі/не можуть.

І ми знову приходимо до тези: насправді наші непогані, але на рівні середняка. У збірної Косово основа грає в класних лігах, це і про Албанію, Боснію, Польщу, Грецію, британські збірні масово рубаються в англійському чемпіонаті. У нас гравці УПЛ, і навіть доступні легіонери не можуть приїхати у оптимальному складі.
Тому критикувати Мальдеру, звісно, треба, але чи можуть ці чуваки грати краще - питання. Коли взагалі Україна грала класно? Навіть при якіснішому ростері були сірі матчі, провали. За Шевченка програвали Мальті. За Фоменка була ганебна поразка від тих же ірландців на Євро. Епоха Реброва свіжа в памʼяті. Мілевський останніми словами поносить збірну, але вибачте, хіба в Артема не було таких матчів: 0:2 від Литви, 0:4 від Чехії, 0:0 з Молдовою?!

У Мальдери купа роботи. Як було би у Реброва. Чи у будь-кого, Гвардьоли чи Клоппа (у якого не все ок із збірною Німеччини). Наша збірна в тяжкій перебудові, із посередніми гравцями, із відсутністю ватажків, із кризовими зірочками. Перемога над Угорщиною - топ. Нічия в Грузії тим складом - клас. Поразка проти ірландців - прикра і десь випадкова. Але це все частина процесу, росту, перебудови. І без цього ніяк, на жаль, бо наш час зараз далекий від прайма, від боротьби за високі досягнення - це скоріше про мистецтво тренера витиснути максимум.

Мальдера комунікує, пробує різні поєднання і схеми, що вигідно відрізняє його від попередника. Разом з тим роботи у нього купа, і сказати, що він байдикує і лише пʼє вино з Шевченком - повна маячня. За вихідні безліч людей питали - а що зі збірною? Та нічого, такі реалії, потужні перемоги так і не відбулись. «Золоте» покоління виявилось аналогом із Temu, але товари звідти теж можуть бути корисними. Без ілюзій, запасаємося терпінням, на найближчий час так точно.

PS: наша колонка понеділка, підтримайте канал