Перед матчем Монако з ЦСКА Софія журналісти L'Equipe поговорили з Димитаром Бербатовим - легендою обох клубів.

45-річний ветеран живе насичено - інвестує в стартапи, створив благодійний фонд, коментує матчі на телебаченні.

А головне - він подався до театру актором!

"Для мене футбол - це мистецтво. На полі я завжди уявляв себе митцем. І коли через 5 років після завершення кар'єри я захотів написати автобіографію, зв'язок став зрозумілим. Чому б не вийти на сцену? Я подумав, що варто спробувати.

Треба мотивувати молодь задумуватися про своє життя. Ми дали дві вистави, а зараз у гастролях по країні. Завершимо десь через рік у Софії. Все йде дуже добре".

Бербатов - остання велика болгарська футбольна зірка. Зараз місцева збірна, чемпіонат перебувають на сміховинному рівні.

Димитар навіть пробував балотуватися у президенти федерації, але він же романтик - тобто, шансів апріорі не було.

"У країні так багато проблем... Брак грошей, інфраструктури; умови, далекі від оптимальних, а молодим гравцям бракує мотивації розвиватися.

У мене інше уявлення того, як слід керувати футболом та обирати президента. Наша найбільша біда - футбол геть перемішався з політикою. Результат говорять самі за себе - 1:2 з Люксембургом, 0:3 з Ісландією, 0:0 з Естонією. Мені лишається хіба стежити".

Бербатов під настрій може чимало розповісти про істинні причини спаду болгарського футболу. Ще юнаком він став предметом торгу двох ворогуючих мафіозі.

"Це щира правда. 1998 рік. В ту пору люди, скажімо так, жили по іншому. Власник ЦСКА повів мене до ресторану, а там був чоловік, оточений охороною, який сказав мені: "Сідай сюди. Тепер ти гратимеш у Пловдиві, і ні про що не сперечайся. Ми платимо тобі більше, бла-бла-бла..." Зрештою, президенти знайшли рішення, щоб я лишився в ЦСКА. Але це була страшна ситуація. Мені ледь виповнилося 17, і я думав: "Що мені робити?" Я боявся".

Чи думав Бербатов зараз, у спокійніші часи, податися в тренери?

"Кожен гравець думає, що здатен бути тренером, але це неправда. У моїй голові така ідея була, але цього не сталося. Зараз мені 45, у мене двоє дітей вдома, а коли так багато подорожуєш... Ймовірно, цього вже ніколи не станеться".

Ну, а Монако...

"Я чудово провів час. Я обожнює сонце і море. І грати. У Клаудіо Раньєрі я старався допомагати молоді - Марсьялю, Карраско, Моутінью, Фалькао, Кондогб'я, Бернарду Сілві. Вони були чудові. Я дивився на них і думав: "Берба, а ти старієш". Але, зрештою, ми грали в ЛЧ, перемогли Арсенал, а Ніцці я забив один з найкрасивіших голів у кар'єрі".