"Щойно Домінік почав ходити, я дав йому в ноги м'яч. Вже з трьох років він помалу тренувався – за умови, що мав бажання. Я передавав йому все, що знаю", – розповідає батько.

Жолт Собослай пограв в угорській еліті та нижчих лігах Австрії перш, ніж вибила травма.

Що залишалося? Тільки сім'я та син, який повинен був його перевершити.

Аби це збулося, Жолт зі шкіри ліз:

"Ми змагалися кожен день – навіть у тому, хто перший відчинить двері або одягнеться. Мета була – виховати у Домініка дух змагання. Це ніде не зашкодить. Яку б кар'єру ви не обрали, змагатися треба скрізь".

Собо сміється – каже, дитиною не мав конусів, зате були пляшки з водою.

Місце дії – вітальня їхнього дому:

"Якщо у пляшках була вода, пробігти повз них з м'ячем було простіше. Якщо ж води не було, вправа ускладнювалась, пляшки падали дуже часто. І якщо хоч одна падала, я мав все починати спочатку – аж поки не долав дистанцію ідеально. Лише тоді батько мене відпускав".

Ну, і коли Жолт віддав малого до школи Фехервара, яка в ту пору не випускала нічого путнього...

Його вистачило на пару місяців.

Далі Жолт об'єднався з іншими батьками та заснував власну академію Фенікс-Гольд, де готував дітей неортодоксальними методами. Замість форми – пов'язки однакового кольору на головах. У руках під час спарингів – м'ячики для гольфу.

"Це щоб вони шукали партнерів з високо піднятою головою і не тягнули суперників за футболки. Йшлося про те, аби опинитися перед суперником, а не смикати його ззаду".

Чтиво про Домініка Собослая, який ввечері проекзаменує збірну України в Лізі націй, читайте повністю тут.