А то ще одне видавництво шукає собі редактора літературного. Не буду вже казати, що платити хочуть не смішні гроші, а вжасно смішні. Але от зразу попереджають: ми, мовляв, такі модерні й прогресивні, що мовних пуристів не дуже лю, тому давайте не робити «нумо» замість «давайте».Проблема цього всього явища, яке зараз називається «українське книговидання», у тому, що прийшли до нього люди-неуки. Багато з них українську вчили тільки на філфаку (та ще, хай Бог милує, в імені Драгоманова або в імені Грінченка). І вчили абияк. Вони кажуть, що досконало знають українську мову, бо мають філдиплом і пам'ятають, що «давайте» — росіянізм, а замість нього є слово «нумо». От тільки це «нумо» їм таке селянське, що «давайте» без нього.Це біда. Бо насправді:«Давайтє пойдьом» — нумо «ходімо»«Давайтє сдєлаєм» — нумо «зробімо»«Давайтє спойом» — нумо «заспіваймо»«Давайтє посмотрім» — нумо «погляньмо, подивімося, зирнімо, перегляньмо»«Давайтє обговорім» — нумо «обговорімо»«Давайтє подумаєм» — нумо «подумаймо, обміркуймо, поміркуймо»«Давайтє посідім» — нумо «посидьмо»«Давайтє нарісуєм» — нумо «намалюймо»«Давайтє подождьом» — нумо «почекаймо»......і ще тисячі варіантів. Без «нумо».І це лише один крихітний епізод, який змушує мене, мов набірника Йоганнеса з оповідання Германа Гессе, хапатися за голову. Я розумію, що це все, це кінець літератури як мистецтва, кінець художнього слова. Далі — суцільний тігтог.