Про силу паузи та каву на руїнах ☕️🏚​Пам’ятаю, як у моєї подруги обвалилася дорога підвісна стеля. Вона поховала під собою старовинну люстру та купу пам’ятних дрібниць. Коли я прийшла, подруга спокійно сиділа на руїнах.​— Що робитимемо? — заметушилася я замість неї.— Нічого. Все вже сталося. Зараз зварю каву, поп’ємо… а як прийде настрій — почну розгрібати, — посміхнулася вона.​Стелі життя — точно такі самі.Вони падають навіть тоді, коли ти не сумніваєшся в їхній надійності. Падають у моменти найменшої готовності.​Я давно зрозуміла: головне — не кидатися грудьми на амбразуру і не розривати себе марною метушнею.• ​Зробіть паузу. Дістаньте запаси своєї хоробрості, щоб просто подивитися в очі тому, що сталося.• ​Випийте кави. Почніть розгрібати завали тільки тоді, коли біль перестане танцювати на відкритих ранах.• ​Прийміть факт. Коли все вже сталося — не біжіть від реальності та не вигадуйте втішних легенд.​Стелі можна замінити. А от нас із вами — ні.​Розгрібайтеся потихеньку на території будь-якого особистого землетрусу. І нехай на його місці врешті-решт зацвітуть ромашки.🫂​Вірю в кожного! 🤍​(За матеріалами Лілі Град)Світлячки 🌞​