Роздоріжжя епох: Чому Україна дрейфує до аргентинської стагфляції замість корейського диваІсторичні макроекономічні кризи не мають унікальних рішень. Для України сьогоднішній вибір зводиться до двох полярних моделей: азійського економічного стрибка або латиноамериканського хронічного загнивання.Шлях перший: Корейське диво.У 1953 році Південна Корея була вщент зруйнованою країною без природних ресурсів із ВВП на душу населення близько $67. Замість протекціонізму уряд зробив ставку на тотальну свободу експорту, податкові канікули для інвесторів та залізобетонний захист приватної власності. Держава стала сервісом, а корупція у владних кабінетах жорстко каралася. Результат — ВВП зріс до $1,7 трлн, перетворивши країну на технологічного гегемона.Шлях другий: Аргентинська пастка.На початку XX століття Аргентина входила до топ-10 найбагатших країн світу. Проте політика перонізму з 1940-х років запустила незворотний колапс. Ручне управління економікою, роздутий держапарат, надвисокі податки для його утримання та постійний запуск друкарського верстата знищили капітал. Наслідок — 9 державних дефолтів, інфляція понад 211% (у 2023 році) та 40% населення за межею бідності. Це класична пастка популізму.Українська реальність:Сьогодні фіскальні та управлінські рішення Києва небезпечно копіюють сценарій Буенос-Айреса. Частка держави в українській економіці (перерозподіл через бюджет) сягнула критичних 60%. Замість радикальної дерегуляції та скорочення бюрократичного апарату, уряд консервує «ручне управління». Впроваджується аргентинський метод: підвищення податків ретроспективно («заднім числом») та посилення фіскально-силового тиску на той "білий" бізнес, що ще залишився.Капітал ігнорує країни з непередбачуваним урядом. Без гарантій недоторканності власності жоден «План Маршалла» не запрацює. Якщо Україна не обере шлях азійських тигрів — з ліквідацією корупційної ренти та верховенством права — ми ризикуємо отримати латиноамериканську стагфляцію в географічному центрі Європи.