Ви можете знати чилійського режисера Пабло Ларраїна за численними байопіками — «Неруда», «Джекі», «Спенсер» чи «Марія». Його роботи неспішні, вони занурюються у філософію та людську психологію, що часом виглядає дещо натягнуто. Та якщо біографічне кіно повинно мати реалістичне підґрунтя, то в серіали він додає більше вигадки та містики. Саме тому я вкотре раджу переглянути «Історію Лізі» — можливо, найкращу роботу Ларраїна: вона чудово виглядає, має зірковий акторський склад і залишає мінімум відповідей та максимум загадок.

На Netflix нещодавно вийшов його новий проєкт — «Мої сумні мерці», який розповідає про Емму, «котра бачить мертвих, та про те, як приїзд її племінниці змінює тисячі життів». Серіал має лише чотири епізоди, проте його настрій відчутно змінюється впродовж перегляду. На початку це дуже гнітюча історія про смерть та неусвідомлення життя. На головну героїню спадають нові трагедії: у лікарні її звинувачують у навмисному відключенні матері (яка була її пацієнткою) від апаратів і змушують звільнитися; паралельно вона зближується з племінницею, яку готують до відправки в психлікарню. Проте Емма не втрачає зв'язку з тими, хто пішов — вона спілкується з духами, слухає їхні проблеми й намагається допомогти. Чого не скажеш про племінницю: дівчина демонструє сильну дисоціацію, взагалі не пам'ятає часів, коли не бачила духів, і часто заміняє ними живих людей, навіть вступаючи з ними в інтимний зв'язок. Зважайте на це, якщо плануєте перегляд: щонайменше в одному з епізодів вистачає відвертих сцен та специфічного звукового супроводу.

Згодом похмура атмосфера поступається місцем простій драмі та невигадливому детективу. Історію прикрасило б виразніше окреслення основного мотиву чи жанрових меж. А якби й ні — проєкт врятувала б бодай якісніша кольорокорекція та музичне оформлення, адже стежити за містикою в тьмяній, вицвілій, ледь фіолетовій картинці доволі важко. З часом від потойбічного шумового фону просто втомлюєшся, і починає здаватися, ніби ти й сам уже мертвий. Серіал бодай якось витягує саме «детективна лінія», де Емма стає «опікункою» охопленого насильством району Буенос-Айреса й розслідує злочини — не для поліції, а для себе, щоб полегшити страждання душ. І хоча підсумковий задум проєкту залишається не до кінця зрозумілим, Ларраїн усе ж нагадує: у кожного є власна історія, і це змушує замислитися про фізичне й духовне, важливе та другорядне.

Мій список найкращих серіалів 2026 року:
➖ «Напівлюдина»
➖ «Сусіди»
➖ «Відоус-Бей»
➖ «Павук-Нуар»
➖ «Мис Страху»
#житомирськийкінофестиваль