🇺🇦 Є слова, у яких живе наш дім.

Для когось це мамине «бережи себе», для когось — назва рідного міста, для когось — українська пісня, почута далеко від України. У цих словах ми впізнаємо себе, відчуваємо близькість і знаходимо сили.

У День української писемності та мови думаю про те, скільки поколінь доклали зусиль, щоб сьогодні ми могли вільно говорити, навчати, досліджувати й творити українською. Про тих, хто зберігав її в родині, повертав у публічний простір, обстоював у книжках та університетських аудиторіях. І про нашу відповідальність перед тими, хто прийде після нас.

У Київському національному лінгвістичному університеті ми щодня відкриваємо світ через мови. А українською осмислюємо цей світ і говоримо з ним від власного імені.

Вивчаючи інші мови, особливо виразно розумієш цінність своєї: її здатність передавати найтонші відтінки думки, берегти досвід і народжувати нові смисли. Хочу, щоб наші студенти впевнено представляли Україну у світі й так само впевнено творили українською сучасну науку, освіту, культуру та професійне середовище.

Дякую колегам, які навчають відчувати слово й відповідати за нього. Дякую студентам за сміливі думки та живу українську в щоденному спілкуванні. Дякую кожному, хто переходить на українську, долає невпевненість і продовжує говорити. Підтримуймо одне одного на цьому шляху.

Сьогодні наші захисники й захисниці боронять Україну та наше право бути собою. Наповнюймо виборену ними свободу гідними словами і справами.

Читайте українською. Пишіть українською. Зізнавайтеся в любові, дискутуйте, жартуйте, відкривайте й створюйте українською.

Нехай у наших словах буде пам’ять, у наших думках — свобода, а в наших щоденних діях — майбутнє України.

Зі святом, спільното КНЛУ!
💙💛