​​«Іноді я думаю про те, як би я міг це все намалювати – війну, операції, все наше життя, але зараз я маю займатися війною, а не її відображенням. Може, колись». Дмитро Іванович Коцюбайло.«Да Вінчі».Людина епохи відродження. Відродження України. Кажуть, він знав мистецтво війни, як мало хто. Але ще більше — він знав мистецтво життя.Бо жив чесно. Без страху. Без фальші.Він умів надихати не словами, а прикладом.Коли йшов у бій — ішов першим.Коли сміявся — щиро, як дитина.Коли втрачав побратимів — мовчав, але в очах світилася клятва помсти.Для багатьох він був легендою, але для своїх людей — другом.Людиною, яка завжди підставить плече, підтримає, пожартує, знайде вихід, навіть коли здається, що його немає.Він був командиром, який не ховався за спинами.Воїном, який не шукав слави.Людиною, яка жила так, як мріє жити кожен вільний українець.«Да Вінчі» — не просто позивний. Це знак епохи. Епохи, коли народжується нова Україна. Смілива, непокірна, вдячна своїм синам і дочкам.«Наші люди найкращі. Будь-чого навчаться, будь-що зроблять. Тому ми і переможемо». Так казав Дмитро Коцюбайло. І так думаємо і всі ми. Поки жива Україна, живе і його дух — у кожному, хто стоїть, хто бореться, хто не здається.Вічна слава Герою.Вічна пам’ять Дмитру Коцюбайлу.