Зʼїж книгу | Ода гуманізму, або як ніжна любов до літератури розкриває велич малень...

Ода гуманізму, або як ніжна любов до літератури розкриває велич маленької людиниДжон Вільямс«Стоунер»(передмова)Є книги, після яких хочеться сповільнитися, заплющити очі й подумати про власне життя. «Стоунер» — саме така. І це дивно, бо перед читанням у мене було чимало скепсису щодо неїПо-перше, книга підозріло дуже популярна. Її обожнюють як досвідчені критики, так і зовсім молоді читачі. А як відомо, щось надмірно популярне, нерідко виявляється мильною бульбашкою. По-друге, обкладинка українського видання відверто погана (хоча, як з’ясувалося, вона не має абсолютно жодного стосунку до тексту)Утім, після прочитання скепсис зник. І стало зрозуміло: ця книга справді варта уваги(основна частина)Джон Вільямс написав «Стоунера» у 1965 році. Тоді роман не став особливо популярним і здобув нове життя лише близько 15 років тому, коли його перевидали в Європі. Цікаво, що книга з людиноцентричним наративом з’являється одразу після хвилі постмодернізму з притаманними йому іронією та цинізмомРоман описує життя звичайної, на перший погляд нічим не примітної людини — викладача літератури Вільяма Стоунера. Про такого, як він, легко сказати: народився, вчився, одружився, працював, помер. І це не спойлер так як на самому початку автор саме з цього і починає свою оповідь майже в стилі біографії, причому тихої і безбарвноїВільям Стоунер народився в родині фермерів. Згодом він поступає до університету, щоб вивчати сільське господарство і повернутися додому допомагати батькам. Але тут відбувається перший і головний поворот: герой закохується, причому не в людину, а в англійську літературу Далі настає низка подій, про які ви прочитаєте самі (і, швидше за все, за 2–3 підходи, бо відірватися від історії майже неможливо!). Ця низка подій буде описана монотонним голосом і без пристрастей, проте не без краси і тонкощів, і ось деякі з них (без спойлерів):• На тлі життя Стоунера буквально проносяться ключові історичні події: Перша світова війна, Велика депресія, Друга світова війна та окремо Перл-Гарбор. Проте автор фокусує всю увагу на житті героя та його переживаннях щодо зовсім інших тем. Війни у книзі віддзеркалюються немов примари у вигляді спогадів, наприклад, про загиблого друга або у вигляді спорожнілих університетських аудиторій. Вільямс елегантно ставить у центр оповіді життя та почуття людини, а не «більш важливі» глобальні світові проблеми• Хоч Джон Вільямс і пише на початку книги, що всі події вигадані, в тексті є очевидні біографічні перегуки: і герой і автор є викладачами, а ще обидва розчаровуються в академічному світі (про друге можна писати окремий текст!).Але найцікавіше те, що Джон Вільямс, бувши колишнім учасником війни, не дає піти на війну своєму герою. Стоунер відмовляється служити та використовує належну йому відстрочку від армії• І трохи СПГС: цікаво, що ім'я головного героя (Вільям Стоунер) ніби складається з імені самого автора (Джон Вільямс) та імені вчителя головного героя (Арчер Слоун), на якого в результаті він багато в чому стає схожим, у тому числі у відданості справі свого життяПро що ця книга.Це роман про гідність звичайного життя. Про те, що внутрішні переживання «непомітної» людини мають не меншу вагу, ніж долі тих, кого вважають великими героями! А ще ця книга про любов та нелюбов, про доленосні розвилки, про вибір, про дорослішання та старіння, про батьківство, про все те з чого складається життя!Це книга, після якої хочеться заплющити очі, уявити себе в старості і дати пару трійку порад собі молодому(завершення, суб'єктивно)Чи переоцінено цей текст? Точно ні. Незважаючи на те, що місцями в історії зустрічаються не зовсім елегантні твісти в стилі Санта Барбари, це тонкий, чесний і гуманістичний роман про тихе життя, яким насправді живуть мільйони людей на землі! Щирий рекомендасьйон, 8/10#зк_відгук 175 (11)