Зʼїж книгу | Короткий експрес-відгук,який залітає в останній вагон року«Бідолашні с...

Короткий експрес-відгук,який залітає в останній вагон року«Бідолашні створіння»Аласдер ҐрейПостмодерністське переосмислення історії про Франкенштейна. У центрі роману — книга Арчибальда Максвічнема про Беллу Бакстер, жінку, якій пересадили мозок немовляти й якій доводиться заново пізнавати світ. Але що, якщо подивитися на цю історію очима самої Белли?Почати варто з того, що нещодавно ця історія отримала нову хвилю популярності завдяки чудовому однойменному фільму Йоргоса Лантімоса. І, можливо, якби не фільм, ми б так і не прочитали цю книжку українською мовою — а це було б несправедливо, адже вона безумовно варта увагиНа відміну від (хай і неймовірно красивого!) режисерського переосмислення, першоджерело несе дещо інші ідеї, ще й загорнуті в оригінальну форму. Ґрей так і не встиг побачити екранізацію — і, мабуть, це на краще. Зараз поясню чому. Кілька порівнянь у трьох пунктах, коротко:• Лантімос переносить події з Ґлазго до Лондона, що насправді сумно й іронічно, зважаючи на те, що протягом століть англійці, у кращих традиціях імперіалізму, намагалися підкорити шотландців і позбавити їх культури. По суті, Лантімос робить те саме, що, зокрема, критикує у своєму тексті Ґрей, адже одна з тем роману — експансія в її різних проявах• Лантімос екранізує лише першу частину книги, ігноруючи якраз іншу оптику історії — ту, що викриває ненадійного оповідача і ставить під сумнів буквально все. Якщо Ґрей каже: «дивіться, історії формуються тими, хто їх розповідає», то Лантімос просто обирає і транслює ту версію історії, яка йому подобається• У фіналі Лантімос приводить свою героїню до цілком чіткої щасливої точки Б., де Белла остаточно бере своє життя під контроль. Натомість фінал Ґрея значно складніший: він не дає читачеві однозначної відповіді й ніби робить його своїм співтворцем А тепер вже без Лантімоса, про що ще ця книга і чим вона цікава:• загалом, попри красиву обгортку й ілюзорний натяк на феміністичну повістку, це абсолютно політичний роман, у якому, по-перше, автор доволі прозоро просуває свої соціалістичні ідеї, а по-друге — ще прозоріше критикує британський імперіалізм, і все це на тлі вікторіанської Англії• попри теми політичної незалежності, автор також розглядає і тему незалежності жінки • у кращих традиціях постмодернізму Ґрей майстерно грає з інтертекстуальністю. Окрім очевидної «жіночої» версії «Франкенштейна» Шеллі з усіма іграми в Бога, питаннями етичності тощо, тут є розкішні перегуки з Шекспіром і не тільки• і все ж таки, у тих самих постмодерністських традиціях, Ґрей не просто грається з текстом і сенсами — він ще й наповнює свою книжку візуальними елементами власного авторстваСубʼєктивно.Це хороша книга, яка з першої сторінки втягує читача у гру. Але. В якийсь момент починає здаватися, що цих ігор дещо забагато та деякі з них просто стають іграми заради ігор, а не заради сенсів. 4/5!#зк_відгук 154 (48)