Готую ту саму роботу. Читаю Сковороду та додаткову літературу по ньому й помітив цікаву річ.

Скільки б років не пройшло, а відбувається майже те саме. Людина бачить, що відбувається у світі — у випадку Сковороди фоном іде втрата автономії Гетьманщини — та неодмінно вмикається бажання допомогти особистостям відбудовувати автономію в собі. Шукати тих, хто має намір шукати себе, пізнавати себе та світ, сміливо, щиро та критично дивитись на все, що відбувається — як всередині себе, так і зовні.

Це відрізняється від фону античної епохи, де філософія розвивалася трохи в інший спосіб. Хоча й теж не в ізоляції від держави та політики.

У мене по суті відбувся подібний процес: спостереження за втратою зовнішньополітичної субʼєктності і внутрішньої політичної адекватності та спроба цю субʼєктність розвивати зсередини. Через самопізнання та мислення.

І цікаво мені особисто тут наступне: чим зумовлена подібна закономірність? Чи не виходить так, що «та» епоха, той дух часу все ще присутній і в наші дні? Чи це просто я «застряг» там? Чи це універсальний спосіб думки вплинути на світ зовнішній через світ внутрішній, який проходить крізь епохи?

@dushnila_podcast