— Ти прийшов спитати про одного. А Господь через одну її молитву відчинив тобі двері до сотні. Так завжди буває: стукаєш за себе — а відчиняється за весь рід людський. Не загуби цього списку. Це не список мертвих. Бог не є Богом мертвих — Він Бог живих, бо в Нього всі живі. VIСвященник вертався на світанку. Зорі вже не було — вона зробила своє й погасла, як гасне свічка, коли в кімнаті стає видно. Стежка над прірвою, що вночі здавалась дорогою в смерть, при світлі виявилась просто стежкою — вузькою, важкою, але стежкою, по якій ходять люди. Часто так і буває: те, що в темряві було безоднею, на світлі стає просто дорогою додому. У внутрішній кишені підрясника, біля серця, лежав складений учетверо аркуш. Список живих. Він віз його через море, через кордони, через усе те мертве й паперове, що стоїть між людиною та її загубленими, — і дорогою впізнавав по обличчях зустрічних, скільки людей у цьому світі носять у грудях такий самий безіменний біль, як та жінка над Дніпром. У Києві, у старому храмі святителя Михайла, він віддав їй перше ім’я зі списку — її ім’я, точніше, ім’я її чоловіка, живого, в шпиталі біля вікна, під тополею, в місті Дніпро. Вона не закричала. Не впала. Вона лиш піднесла долоню до уст, наче ловлячи слово, щоб воно, бува, не вилетіло назад, і стояла так довго-довго, а по обличчю її, не змигуючи, текло й текло те, що буває тільки раз у житті, коли труну в серці нарешті відчиняють — і вона порожня, бо Той, Кого ми поховали, воскрес. А священник дивився на неї і думав про старого в печері над морем, перед яким спинилася ріка часу. Думав про сімдесят душ із котла. Про лейтенанта, що став Іоаном. Про зірку над прірвою. І про те, що, видно, недарма стоїть світ і недарма йде ця страшна війна крізь нашу землю: бо доки бодай одне серце десь на голій скелі над морем не перестає, день і ніч, безперервно, повторювати п’ять слів — Господи Ісусе Христе, помилуй нас, — доти ріка часу не змиє нас остаточно, доти списки живих довші за списки мертвих, і доти ще можна, кинувшись обличчям у скошену стерню, бути почутим. Бо сказано ж: прийдіть до Мене, всі струджені та обтяжені, — і Я заспокою вас. І ще сказано — і це справдиться, хоч би й коли: останній ворог знищиться — смерть. Над Дніпром засвітало. Місто прокидалось. І десь далеко за рікою знову глухо двигтіло — але цього ранку вона вперше за багато місяців знала напевно, що то лиш гроза.✦свящ. Роман ЛілеяАфон