Сьогоднішні удари по енергооб’єктах — це удар не просто “по інфраструктурі”. Це удар по світлу у квартирах, по воді й теплу в домівках, по роботі лікарень та транспорту. Це спроба позбавити людей нормального життя. І Харків, як прифронтове місто, знає ціну такому терору. Саме тому мирний план, представлений Президентом України, сприймаю як формулу виходу з глухого кута, де війна вимірюється не лише кілометрами на мапі, а людськими долями, зруйнованими домівками й розірваними родинами. Найбільше цього чекають прифронтові міста — і Харків серед них. Двадцять пунктів плану — це не про “поставити війну на паузу”, а про стійкий, довготривалий мир. Про гарантії, які не дозволять війні повернутися, і про відповідальність, яка працює не в промовах, а в реальності. Бо ми вже знаємо, чим закінчується “мир без гарантій”. Я хочу, щоб цього разу процес не зірвали — ні цинізм агресора, ні спокуса “простих рішень”, ні втома світу. Бо для Харкова мир — це повернення людей додому. Це коли наші захисники й захисниці повертаються до своїх родин назавжди. Це коли місто не виживає, а відновлюється — будує, лікує, вчить, запускає економіку, повертає нормальність. І якщо фінальне рішення справді потребуватиме всеукраїнського референдуму, я переконаний: українці зроблять свідомий вибір.