LB поспілкувалися з креативною директоркою Довженко-Центру Оленою Гончарук та директоркою Інституту стратегії культури Юлією Хомчин.Олена розповіла про досвід Довженко-Центру в боротьбі за своє існування та збереження й популяризацію української кіноспадщини, про нашу роботу, значення культурних інституцій узагалі й трансформацію їхніх функцій сьогодні.«До повномасштабного вторгнення в мене було відчуття, що культурні інституції і культура як така здебільшого потрібні тим, хто до неї залучений, а решту суспільства ми ще мусимо переконати, що це важливо. Велика ж війна справді по-новому оприявнила роль і значення культури на суспільному рівні. Безумовно, я бачу тут багато не зробленої нами вчасно роботи. Зокрема й у тому, що в країні і досі немало людей, для яких українська культура або нічого не означає, або є сліпою плямою. Але останні три роки, що так багато в нас забрали, заразом дали нам і нову можливість повертати собі самоцінність і самоповагу через знання про власну культуру, історію, традиції.Це один підхід, що допоміг нашим інституціям устояти у велику війну — це breaking rules. В умовах страшної загрози інституції культури почали діяти доволі сміливо і, скажімо так, ширше за статут. Люди брали на себе справді багато відповідальності, шукали, де можуть бути корисними, об’єднували зусилля. І це дало нам розуміння, що багато з нас, багато керівників культурних інституцій, давно професійно переросли систему, в якій існуємо. Що часом її правила більшою мірою стримують нас, аніж допомагають розвиватися».Читайте матеріал Анастасії Платонової повністю за посиланнямФото: Макс Требухов