Я бачу щодня в стрічці петиції, які збирають голоси за назву вулиць на честь загиблих воїнів, а ще я бачу петиції за вшанування загиблих воїнів нагородами посмертно. І ось що мене бомбить - чому люди вимушені це випрошувати як послугу? Просити у держави ласки назвати героями тих, хто віддав за неї все що було. Випрошувати, наче милість у монарха. Чому держава не може вести якісний облік імен, які треба вшанувати, а чекає коли тисячі людей долучаться до прохання? Ну я можу зрозуміти, коли петиції створюють для розгляду якихось законотворчих ініціатив (спойлер - цей інструмент в нашій країні працює приблизно ніяк). Але коли йдеться про вшанування полеглих, у мене пригар. Я вже не кажу про ідіотську херню щодо того, як в Одесі така собі топонімічна комісія вважає, що розглядати надання імен вулицям потрібно не менше, ніж за 10 років після смерті людини. Я вже не кажу про те, що деякі люди, від яких я не очікувала, вважають, що назва вулиці на честь 28 бригади - це надто складно вимовити. Для них окремо я можу пригадати пару вулиць, назви яких вимовляти ще складніше, але їх це чомусь ніяк не парить.Вкурвлює вся ця моральна інвалідність.