На каналі Івана вийшло нове відео, присвячене найсерйознішій проблемі в сучасній космології, Hubble tension (“Напруження Хаббла), яке вам всім звісно варто подивитись:https://youtu.be/LyFm4gJjyRoА я ж хочу похвалитись своєю роботою, якраз в тему. Цієї весни я знайшов час, щоб довести до статусу доброї в українській вікіпедії статтю про наднові типу Ia. https://uk.wikipedia.org/wiki/Наднова_типу_IaЦе ключові об’єкти для людства в питанні побудови драбини відстаней на її останньому щаблі, це поки що найкращі “стандартні свічки”. Цей термін означає, що ці наднові, вибухаючи, світяться з однаковою світністю протягом певного проміжку часу. Знаючи її, можна розрахувати точну відстань, яку пройшло світло від них до Землі, а його червоне зміщення покаже на скільки за цей час розширився Всесвіт. Таким чином можна точно відслідковувати історію розширення Всесвіту. Саме з виміром швидкості розширення Всесвіту, параметром Хаббла, і пов’язане напруження Хаббла, але зараз звертаю увагу на ці дивовижні маячки-світлячки Всесвіту.Якщо хтось коли-небудь цікавився, яку найпотужнішу термоядерну бімбу можна зібрати в нашому Всесвіті, то ось вам відповідь — це наднові типу Ia. Хоча ми й не знаємо достеменно механізму їх виникнення, майже напевно відомо, що це спалахують білі карлики, які трохи об’їлися - набрали стільки речовини від партнера-зорі, що гравітація запалила в них наступний етап термоядерного горіння, а саме горіння вуглецю. Гіпотези різні — це можуть бути як злиття двох карликів, так і системи, де білим карликом була лише одна зоря. В будь-якому разі, горіння відбувається дуже швидко, а бабах виходить мегапотужний - наднова зрівнюється на якісь секунди за яскравістю із галактикою в якою вони живуть - тому їх видно дуже далеко. Бабах розриває на шмаття зорю, що спалахнула, а після того ми ще тижнями спостерігаємо післясвітіння — радіоактивні залишки вже важких ізотопів, що синтезувалися у вибуху, розпадаються та випромінюють купу фотонів. Оскільки вибухають карлики досягнувши однієї і то й ж маси - межі Чандрасекара, то стало можливо стандартизувати їхню криву блиску - в залежності від спектру. Якщо вони харчувались чимось важким (наприклад іншим білим карликом) то й в залишках будуть важчі елементи (мабуть). Ці наднові не часті гості у нашому Всесвіті. Хоча сучасні каталоги містять вже тисячі зафіксованих спалахів наднових типу Ia, востаннє, в нашій Галактиці так вгатило в ще 1604 році. Цю наднову спостерігав Кеплер, і його іменем її і назвали. Згодом вияснили що відстань до неї ~20 000 світлових років - далеко, але все таки це було в Чумацькому шляху. Оцінки вказують що навіть в такій великій галактиці як наша, наднові типу Ia трапляються раз на кілька сотень років. На відміну від жостких гама-спалахів, боятись їх нічого, адже майже вся енергія вивільняється через фотони та нейтрино. То ж, оскільки в нас давно їх не було - може ще застанемо одну, поки ми тут?В будь-якому разі, тепер ця купа непотрібної вам інформації зібрана в одному місці, в статті на укрвікі. Приємного задротства по цій темі всім!#космологія #наднова #вікі