"Ворошиловград" Жадана це найкраща книга, яку я читав за останній час. Невимовно мальовничі пейзажі степів і полів Слобожанщини, порослі нескінченими пагонами кукурудзи та пшениці; окреслені величезними вишками поселення газових аборигенів; заховані у тиші трави піонер-табори; розкидані, немовби на дикому Заході, поселення вічних кочівників; аеропорт-привид біля міста, яке, здається, знаходиться у вічному чистилищі. В момент, коли перевертається за дуже короткий час твоє бачення на світ та на деяких знайомих людей. Коли життєвий оптимізм ледве витримує розмашистого ляпаса від нещирості, цинізму та розчарування, ніби заколисуючи, мене перенесло у час та місце, де може статися що завгодно. Небіжчики можуть повстати з мертвих і канути в небуття з заходом Сонця, священники можуть дихати вогнем, а принцип взаємної вдячності і відповідальності здатен вистояти у реаліях, де жалюгідні, але нахабні люди нищать все на своєму шляху, бо інакше вони вже не вміють та і не навчаться ніколи. Ворошиловград – це образа за знищення надії. Яким не було б минуле, яким би розчаровуючим не виявилося обіцяне прекрасне настале сьогодення — воно все ще залишається великою частиною тебе. Поки живеш ти та близькі тобі люди, поки твоя земля і твої спогади належать тобі – є надія вистояти проти руйнівної, ненажерливої, злої сили, існуючої тільки заради того, щоб пожирати і виригати, пожирати і виригати до кінця часів, аж до поки не залишиться нічого, щоб можна було зжерти. Досить боляче було виринати з цього все ж таки обнадійливого всесвіту піщаних доріг та газових артерій у всесвіт, де до рівня апатії бомблять нервову систему новини, що зло ще жалюгідніше, ще сильніше та повсебічне.Але принцип взаємної вдячності та відповідальності все ще живе. Треба просто протриматися. Не боятися наступаючих звідусіль рикаючих голодних левів, не давати задню і не зраджувати тому, у що віриш. ..."Що я хочу сказати, — знову звернувся священик до фермерів. — Випало так, що ви живете тут усі разом — і хрещені, і нехрещені, і штунди, і якась босота, яка й читати не вміє як слід. Я тут різних бачив. Ви тут народились і тут виросли, тут ваші родини і ваш бізнес. Все правильно, все справедливо. Але ви воюєте між собою, не розуміючи головного — ворогів поміж вас насправді немає. Вас стравлюють, примушують іти один на одного, послаблюючи вас і роблячи вас беззахисними.Тому що доки ви разом — вам немає чого боятись. І взагалі — не потрібно боятись. Навіть тоді, коли вас закинуть до ями з левами і не буде звідки чекати допомоги. Просто потрібно покладатись на себе та на свою витримку. Ну, і не забувати вчасно молитись. Як це зробив Даниїл. Ви розумієте? — строго запитав пресвітер.— Розуміємо, — слухняно відповіли фермери.— А ще, — сказав пресвітер, — леви його не чіпали тому, що він дихав вогнем. Леви вважали це знаком Божим і не хотіли з ним зв'язуватись.— Як це? — здивовано запитали фермери.— А ось так, — охоче відповів пресвітер, нахилився, аби поправити шнурівку, випростався, підніс долоні для молитви і раптом видихнув зі своєї горлянки синьо-рожевий язик полум'я, обдаючи всіх гарячим вогнем і солодкою, невимовно-щемкою радістю."