Коли останні медові дні вересня доточуються краю, а місяць із серпа росте у грубу, холодну, як голова сиру, повню, коли в кукурудзинні шарудять вітри і душі невпокоєних бабів, чий пай онуки покинули і не беруть в озимі, з великого, вогкого чорного поля на надкусяну асфальтівку виповзає він.

Великий. Чорний. Трактор (вобше-то він червоний, з одною зеленою дверкою і леопардовим чохлом на сідушці).

Але зараз він такий же чорний, як олива в його моторі, як чорнозем на бороні.

Він моторошно оббиває чорнозем так, що невпокоєні баби хрестяться і шепочуться в кукурудзинні:

- Анайбо! Це шо, Василя трахтор?
- Ой, нє, Люба, це трахтор самого Тертишного! Да, да, з Хмельницького.
- Ооо... Конєшно!

Трактор світить фарами тьмяно і мигко, наче в йому горять смолоскипи. Він реве як самальот, він лякає поодинокі шахеди і ті тікають в темний ліс і падають на грибниці, і від того грибникам робиться вечірня іжжога і серце калатає в лівому рукаві.

А Великий Чорний Трактор, гарячий, як розпечене дихання землі, піднятн наружі оранкою, важко молотить надкусяний асфальт і повзе повагом, грізно зиркаючи на обочини, додому.

Там йому дадуть соляри. І змажуть солідолом самой найвищої проби, і пообивають шмаття вогкої землі, ще гарячої, ще тіко вродившої, на двір.
Бровко ту землю обнюхає, нахекає на неї, пойме щось дуже важне в своїй собачій голові і навіть не нацюняє на нього. Він встроїться під теплим пузом Великого Чорного Трактора і кволо, аби хазяїн не почув, поскавчить на повню.

А великий вусатий дядько, впоравши все, відкриє собі, встроївшись із чаєм і канахветами каракум у галірєї, блокнота. Натицькає на кнопочному надьожному тіліхвоні будильник на 4 ранку і намітить олівчиком, до кого завтра першим, до кого другим, щоб нікого не обідити, щоб всім втовпити. Слава богу, сей рік поля не горіли. А десь горіли, а десь... Ох, подумає дядько. Ото тобі і жнива...

І буде Велика Чорна Ніч (вобше-то не чорна, бо ж повня, а така, рябенька).

І добіжать медові дні вересня. І дихання землі, гаряче і вічне, буде гріти тонкі серцятка озимих. І буде на землі батон і булка з маком, і польтавська здоба, і вергун, і господи-прости-донат.

І хто б подумав, кусаючи той донат, господи-прости, про Великий Чорний Трактор?