daria in technicolor | mike mills, '20th century women', 'c'mon c'mon'використаю сьогоднішній...

mike mills, '20th century women', 'c'mon c'mon'використаю сьогоднішній день як привід, щоб написати про одного із своїх найулюбленіших сучасних режисерів - майка міллса. режисер, чиє кіно я розумію на емоційному і інтуїтивному рівні, з кіно якого я відчуваю якийсь теплий звʼязок і через якого мені легше розуміти себе. майк міллс працював в графічному дизайні і створював обкладинки музичних альбомів. ви можливо знаєте як мінімум одну його обкладинку, якщо як і я, переслуховували саундтрек гурту air до virgin suicides мільйон разів. його рух в кіно почався з музичних кліпів (до речі, до пісень моїх улюблених виконавців - moby, air, the national). і хоч кіно йому здавалось дуже далекою амбітною ціллю, він все ж прийшов до цього через бажання розказати особисті історії. він ділиться, що його фільми мають дуже маленькі бюджети і вважає, що обмеження дають щирість: менше техніки, більше близькості до людей, природного світла, живих діалогів. майкл міллс зняв 4 фільмі і кожен з них має тісний звʼязок з його родинними історіями, але я хочу зупинитись на 2 улюблених. 20th century women - це фільм про його маму. акторка аннет бенінг навіть носить її одяг у фільмі, а вступний опис персонажа містить її особисті речі в кадрі. крім того, фільм тісно повʼязаний з дослідженням маскулінності і фемінності в умовах зростання хлопця серед жінок - знову ж таки, натхненний особистою історією мілса, якого здебільшого виховувала мама і сестра.cmon cmon - зворушлива історія про те, як дорослий чоловік вчиться зрілості у дитини, натхненна стосунками міллса з його власною дитиною. цей фільм змусить вас плакати і сумувати про того самого хрещеного/друга сімʼї/старшого брата, будь-яку батьківську фігуру, яка була невеликим спалахом в житті, та відіграла важливе значення. в фільмі вставлені уривки з інтервʼю із звичайними дітьми. мені подобається, що фрази дітей для мілса були краще, ніж прописаний сценарій.його фільмі камерні, з невеликими бюджетами, та всі залучені в проєкт відчуваються так само закохані в нього, як сам міллс. його герої звичайні добрі люди, які просто намагаються бути кращими версіями себе. як сам мілс каже: він пише, аби зрозуміти людей. бо як ми можемо любити людей, якщо не робимо спроби зрозуміти? а це, на думку міллса, виражається в маленьких деталях: в звичках, улюблених книжках, музиці, в невеликих діях і словах.його кіно відчувається, як близький друг. воно нескінченно ніжне, щире і огортує теплотою. (а також дуже смішне!)