📚 Сьогодні пройшов мій клюб по "Як любили і вмирали" Скрипника. Я, звісно, сильно нервувала, адже це автор, з-за якого я, по суті, й стала видавчинею, а своїх дівчат на клубі особливо ціню за чесність — якби щось не сподобалося, було б ух!

📚 Але вийшла чудова камерна одностайність: суцільні "4" та "5", суцільна недовіра, що текстам вже сотня років — настільки вони сучасні, суцільний екстаз від видання (та, я теж постійно хочу торкатися і гладити ці сторінки, штоуштут). ✏️ Звучало і про актуальність тем сьогодні, і про те, що сотня років пройшла, а війна все та сама, і про те, що деякі оповідання треба включати у шкільну програму.

✅ А також про те, що ця збірка — це і відповідь на питання "а де ваші ремарки та гемінґвеї?", і доказ того, що Донбас завжди був україномовним (аж поки русня не знищила там до нігтя все і не навезла наволочі з різних псковів да твєрєй).❤️ Земний уклін всім, хто прочитав, прийшов і поговорив (тим, хто прочитав, але в силу різних причин не дійшов, також щире "дякую!").

🐈‍⬛ Листопад в моєму клубі традиційно проходить під знаком Кінга — ми читаємо "Розу Меддер". УПД: і найголовніше забула 😅📌 Унікальність сьогоднішнього клубу була ще й в тому, що до нас онлайн долучився укладач збірки і розказав трішки секретів з виробничої кухні.