Побачила в інтернеті іноземну рекламу сарафану. Жінка стоїть на кухні й смажить сніданок. Оголена спина, видно ніжне заднє декольте і лише дві тонкі шлейки тримають сукню, що струмує в підлогу, мов тепла рідина. Він проводить рукою по її спині й пірнає між тканиною та тілом - у простір, де зберігається тепло ночі. Вона - м’яка, тепла, трохи булочка. А він явно голодний на це тіло, на цей запах ванілі, на цю жіночність, що живе між домом і ліжком. Знов, невтомно готовий доводити, що вона королева. Її волосся зібране необережно, як буває, коли ти вислизнула з-під ковдри не тому, що хочеш, а тому, що мусиш. Швидко приготувати щось для дітей. І для того, поруч із ким так добре спати, що зовсім не хотілося вставати. Вся вона - про ранок, про близькість, про тиху еротику звичайного життя.Зараз це максимально віддалені образи для українців. Навіть важко уявити, як це - коли так тепло. Майже умовний одяг на екрані. Поки тут капустяний стиль - термобілизна, спортивний костюм, дутік безрукавка зверху. І чоловік поруч - це теж, не всім доступно. Він може лежати в окопі, вона без світла і тепла. Гріє дітей свічками. І ця розкішна, ледача ніжність, обовʼязково буде доступна. Цей запах. І сексуальність, що зараз здається розкішшю.Я ношу цей образ у голові. Мрію, щоб усі повернулися. Щоб у всіх було так.Гортаю стрічку. А потім бачу інше фото. Дві руки. Пальці переплетені. Вона проводжала його на службу. Руки в рукавицях, але пальці відкриті й торкаються. Маленька, вперта еротика дотику. Тепло, яке не в одязі, а між шкірою.Скільки щасливих сьогодні тулиться в дуже різних умовах.Скільки нещасних - у теплі, з усіма можливостями, але без здатності бути ніжними, простими, живими, відвертими. Священний зв’язок.Справжні почуття.Ті, що зігрівають. Від яких кидає в жар. Спітнілі тіла, разом. І скоро літо.І кожній потрібен такий сарафан. Ще трохи і стане тепліше.