Про слух і “мені пофіг”

Оскільки останнім часом переважно працюю з військовими, бачу, що як мінімум третина взагалі не користуються захистом слуху. Аргументація одна й та сама: «та я звик», «мені пофіг», «та я і так не чую вже нормально». Але є нюанс.Постріл ≠ просто «шумно»

Кожен постріл - це імпульсний ударний тиск. 140–170 дБ. Це не просто “гул” у вухах - це мікроскопічне руйнування волоскових клітин у внутрішньому вусі, які, спойлер: не відновлюються. Відчув дзвін у вухах після пострілу? Це називається тінітус (tinnitus) - класичний симптом акустичної травми. І от що важливо: якщо тінітус з’явився, то, найімовірніше, ви вже втратили частину слуху у високочастотному діапазоні. Кожен новий епізод дзвону після стрільби - це черговий крок до погіршення слуху. Це не “мене пронесло” - це “тільки що щось в тобі зламалось ще більше”.Дзвін ≠ контузія. Але контузія - завжди з ним.

Багато хто плутає:Тінітус після стрільби - це здебільшого ушкодження внутрішнього вуха (слухових клітин).Контузія (акубаротравма) - це вже про мозок і нервову систему. Там ушкоджуються м’які тканини голови, слухові шляхи в мозку, може бути струс. І так, активні навушники (які ще й закривають м’які ділянки позаду вух) дають захист не тільки слуху, а й частково - від ударної хвилі, яка здатна спричинити контузію. Це особливо важливо в закритих середовищах, на полігонах, у бронетехніці, при роботі з вибухами поруч, артилерією тощо. А от якщо після контузії з’явився тінітус, то це вже, найімовірніше, на все життя. Ми до нього звикаємо, але повної тиші більше не буде. Дехто каже, що “в тиші лягаєш спати і чуєш цей писк” - оце воно. І воно вже нікуди не зникне. Висновок:Навушники або беруші - завжди. Відсутні? Впихни хоча б гільзи в уха. Нажаль, тема захисту органів слуху та зору вічна. І, нажаль, більшість вчиться на своїх помилка, але то зазвичай вже пізно.