Як відзначав згодом справді великий воєнний стратег Клаузевіц, уся швейцарська кампанія завідомо була провальною через порушення засадничого принципу «спершу зібратися – потім бити». Але навіщо принципи і стратегії геніальному полководцю Суворову. Після альпійської звитяги армія Суворова як бойова одиниця перестала існувати, а сам фельдмаршал ледве теплим добрався до Санкт-Петрбурга тільки 20 квітня 1800 року. Вкурвлений до неможливості імператор Павєл І його навіть не прийняв. Фельмаршал страшенно з того зажурився, зліг і 6 травня віддав чортові душу. Лише після приходу до влади Алєксандра І, у московії почали створювати культ Суворова. Бо нікого героїчнішого не знайшли. Зрештою, ліпити з гівна медяник – це їхня національна традиція. Ось таким був неперевершений, безпрецедентний і героїчний перехід Суворова через Альпи. І на завершення є потреба уточнити один маленький момент. Ще в епоху Риму серед Альп було прокладено добротні дороги, якими війська і купці шастали ледь не кожен Божий день. У Середні віки через Альпи швендяли і армія Фрідріха Барбароси, і французькі війська, і іспанські. В Альпах навіть є так звана «дорога немічних». Суворов третім в історії вирішив піти не легшим, але небезпечнішим через можливість засідок шляхом, а так званими «карнізами». До нього на це відважилися лише Ганнібал у 218 році до н.е. і Наполеон у 1796 році. Щоправда, жоден з них не примудрився проїбати чверть армії, коней і артилерію. Але куди їм до величі фельдмаршала Суворова!