Запрошення (2026) реж. Олівія Вайлд
 
З одного боку в жанрі камерних пʼєсоподібних фільмів важко зробити щось нове. Обмежений простір, обмежена кількість людей, обмежений час. З іншого боку, високі оцінки до фільму Олівії Вайлд створювали і високі очікування.
 
В підсумку маємо доволі просту історію про пару, чий шлюб перетворився в нескінченну дрібну сварку. До них в гості приходить пара зверху, у яких, судячи за звуками, які чутно вночі, все дуже добре. Сюжет розгортається за класичними законами жанру. Хтось каже щось більш менш несподіване (принаймні для персонажів) і наступні декілька хвилин ми спостерігаємо за реакцією на цю нову інформацію, аж поки хтось інший не ляпне щось нове, аж поки не докопуємося до істини.
 
Знято це гарно: в приємних тонах, з гарною музикою, актори грають… ну от прям як очікуєш, ні на крок краще, ні на крок більше. Хіба трохи порадувала Олівія Вайлд - вона грає емоційно, почуття на її обличчі швидко змінюють одне одного і в цілому на неї дуже приємно дивитися. А ще трохи розчарував Едвард Нортон. Він тут теж, нібито, грає в межах очікування, але скоріше в межах очікування від будь якого іншого актора, від нього ж хотілося чогось більшого, хоча я і розумію, що роль в нього така, що не дає сильно розігнатися.
 
Більшу частину хронометражу фільм здається дуже безпечним. Без ризиків, без зайвих рухів, з помірною дозою драми і комедії (хоча іноді хотілося, щоб Сет Роген був трошки менше собою). Але як заспокійливе кіно для одинаків або терапевтичне кіно для пар цілком може бути, ну як приємний фільм на вечір теж чудово підійде.
 
#драма #комедія
 
🍅 Механічний Помідор 🍅