Франкештайн (2025) реж. Ґільєрмо дель Торо Одразу скажу, що книжки-оригіналу я не читав і попередніх екранізацій не дивився, то ж знаоймий з Франкенштайном тільки як з поп-культурним образом, а відповідно і порівнювати версію дель Торо з іншими версіями історії не буду. Але й розповідати про що цей фільм не стану, сподіваючись, що ви теж щось та чули про це чудовисько. Ґільєрмо дель Торо, як на мене, вчергове підтвердив свій статус головного казкаря-для-дорослих сучасності, адже це дійсно дуже красива казкова історія про те, як воно бути монстром і про відповідальність, яка лягає на творця чогось нового, незвичного і небезпечного, а ще про те, що буде, якщо цю відповідальність на себе таки не взяти, або ж взяти в найпростіший з можливих способів. Але найцікавіша тема, яку я угледів, але можливо і вигадав собі — це метафора на сучасне людство, де диво творення втратило будь яку силу, де створивши щось неймовірне і проривне, людство швидко переходить до пошуку недоліків цього творення і до прагнення  чогось ще кращого, чогось ще досконалішого. Пишу це і розумію, що в фільмі недостатньо підтверджень цієї метафори, але мені здається дель Торо, як такий собі мʼякий луддит від кіно, міг би закласти в свій твір ідею про те, що людству треба трохи призупинитися і навчитися насолоджуватися тим, що воно створює перш ніж винаходити все нове і нове, ніби творення і є ціль. А ще бути більш відповідальними в цьому швидкому і неспинному процесі. Але, чесно кажучи, іншої чіткої теми в фільмі я, нажаль, не угледів. Це схоже на ще один погляд на тему, яку дель Торо вже підіймав у Формі Води, тобто тему того, хто справжній монстр — страшне і дивне на вигляд чудовисько чи все ж таки люди. Чудово працює на цю тему гра Джейкоба Елорді — він дійсно надає чудовиську Франкенштайна людяності. А от сама історія виглядає трохи недофокусваною, випадковою і, не дивлячись на 2.5 години хронометражу — скомканою. Особливо це стосується кінцівки, яка виглядає так, ніби дель Торо просто сказав собі: "добре, мені вже час спинитися". Мені теж варто спинитися, і підсумувати, що новий Франкенштайн — це справжня насолода для ока, це вправа на співчуття чомусь недолюдському, але це трохи недопрацьована зі структурної точки зору історія, але недоліки якої кидаються в очі лише якщо ті очі зможуть відірватися від прекрасного візуалу. #драма #фантастика  🍅 Механічний Помідор 🍅