Щойно написала пост про Коментар Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 № 4292-ІХ і переглядала інформацію в мережі як натрапила на Постанову КЦС ВС від 25 червня 2025 року у справі № 38/17112/21 (провадження № 61-8393св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/128594907.Якщо коротко, то в цій справі в порядку виконання судового рішення було реалізоване майно, що опинилося при подальшому його обороті в особи, яка безсумнівно є добросовісним набувачем. Проблема у тому, що першому власнику цього майна вдалося довести в судовому порядку безпідставність звернення на нього стягнення і він прагнув захистити своє право, вимагаючи повернення йому майна. Історія стара як світ. Питання, які пачками виникають в українських реаліях, а саме: кого захищати – власника чи добросовісного набувача? 🤔Верховний Суд, зазначаючи на таку підставу «віндикаційного імунітету», як продаж майна в порядку виконання судового рішення, акцентує на публічній складовій відчуження (передання) майна, що саме має вирішальне значення. ☝️В такого роду справах ніщо не має значення - ні вибуття майна по волі чи поза волею, ні добросовісність чи недобросовісність набувача. Все це навіть не має досліджуватися. Єдине і тотальне значення має те, що продаж майна відбувся на виконання судового рішення.❗️А перевіряти те, чи суд діяв добросовісно, свідомо, чи помилявся, чи міг помилитися – все це не може в принципі братися до уваги, бо є рішення СУДу! Якщо в суспільстві ніхто не може покладатися на рішення суду, то на що взагалі можна покладатися? На політиків чи журналістів? На блогерів чи психологів? На експертів чи науковців? Всі вони міняють свої думки і позиції як перчатки. Стабільним має бути тільки рішення суду. Не довіряти його, озиратися і очікувати несподіванок – це шлях до остаточного руйнування цивільного обороту. Цим шляхом ми вже крокуємо багато років, з тих чи інших причин дозволяючи вимагати від осіб, які покладалися на дані реєстру прав на нерухомість, повернути майно. Є намагання поступово розширити цю щілину і дозволити вимагати повернення майна від осіб, які придбали майно на виконання судового рішення. Що ще ми будемо розкачувати? 🤨Через ці реалії, в яких опинилася Україна, коли є спокуса вимагати повернення майна, придбаного і добросовісним набувачем, і на виконання судового рішення – ми лякаємо всіх тих нечисленних інвесторів, які й хотіли б зайти на український ринок, але побоюються того, що у нас робиться, коли в законі написано одне, а в суді прагнуть довести інше.Саме задля цього й приймався Закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» - для перепон для свавілля прокурорів, органів держави, які вимагають поза всякими строками повернення майна. Але не тільки. Цим Законом законодавець прагнув підсилити «віндикаційний імунітет» і це очевидно. Тому я радію, що Верховний Суд демонструє те, що шлях порушень прав набувачів, які стали власниками і їх не залишають у спокої, тримаючи під загрозою вилучення в них майна, вже закривається.Звичайно, може постати питання про те, а як же бути, якщо справді так сталося, що первісний власник спромігся довести порушення своїх прав, а його майно вже опинилося в іншої особи? 🤔 Думаю, що ніяких витівок ці ситуації не потребують. Треба знаходити причину такого становища – або суд свідомо виносив неправомірне рішення, яке вдалося скасувати, або стався делікт з іншої причини. Тобто такій особі належить право вимагати компенсації.👊 Іншого не дано.#віндикаційний імунітет#