Фрагменти листа Лесі Українки до матері Олени Пчілки за 13 (25) січня 1898 рік: Люба мамочко! Я дуже зраділа, коли оце сьогодні рано радо усміхнутеє чорненьке хлоп’я подало мені твого листа. Добре, що я не знала про запізнення парохода на 4 години проти норми, а то б я дуже боялася за тебе, – у нас тут увечері в неділю щось таке було, немов чорти зірвалися з ланцюгів: вітер, снігодощ! Мені часами здавалось, ніби моя хата тремтіла, немов маяк, мимохіть згадувалось оповідання Daudet «Le phare des Sanguinaires»… Коли так було й під Севастополем, то могла бути не то колисанка, а й справжній шторм. З твоїм виїздом виїхала від нас і погода: другий день безперестанку йде сніг, не снігодощ, а таки сніг, як слід, аж кипариси погнулись під важким «навісом», наче поліські сосни. Мені шкода, що ти не бачиш сього видовиська – се дуже оригінально. Невважаючи на сніг, надворі не холодно, бо вітру й морозу нема, якесь біле і м’яке повітря, «неначе хто розпровадив у молоці пух і, захолодивши його трохи на льоду, полив ним небо і землю», – так сказав би Нечуй.***На мене ніхто не нападав. Настя спала одну ніч таки у мене, але се вийшло для нас обох невигідно, я їй не давала спати ввечері, а вона мені рано, то другу ніч вона спала у великій хаті. П[ан] Дер[ижанов] одпечатав нашу фотографію, але вона чогось вийшла така біла, що ледве-ледве можна розгледіти і нас, і діскоболоса (Афродіта не вийшла зовсім). Се вже боги розсердились та й напустили якогось білого туману. Сьогодні отримаю другу пробну карточку у Орлова і пришлю тобі вкупі з «Іфігенією». Міцно, міцно цілую тебе. Твоя Леся🦇 #цитатник