✙ Churcher ✙ | Сьогодні майже ніхто не згадав про одну дуже трагічну дату української...

Сьогодні майже ніхто не згадав про одну дуже трагічну дату української історії.10 березня — 80 років Львівському псевдособору 1946 року.Саме 8–10 березня 1946 року у Львові, в соборі Святого Юра, під контролем радянських спецслужб відбулася подія, яку історія назве своїм справжнім іменем — псевдособором.На той момент усі греко-католицькі єпископи вже були заарештовані НКВС.Митрополит Йосиф Сліпий та інші владики сиділи у тюрмах або вже прямували етапами до Сибіру.Тобто «собор» відбувався без жодного єпископа УГКЦ.Під наглядом радянських спецслужб.У документах НКВС це прямо називалося операцією з ліквідації Української греко-католицької церкви.У Львові зібрали близько 200 священників, на яких чинився жорсткий тиск.Багато хто підписував документи, розуміючи, що відмова означає арешт, табори або смерть.І цей «собор» оголосив:— скасування Берестейської унії 1596 року(Коли патріарх Варфоломій скасував Документ скільки було галосу на московщіні)— розрив з Римом— «возз’єднання» з Російською православною церквою.Так радянська влада формально ліквідувала Українську греко-католицьку церкву.Після цього почалися масові репресії.Тисячі священників були заарештовані.Сотні загинули у в’язницях і таборах.Понад тисячу священників пройшли через ГУЛАГ.Храми передавали Московському патріархату.Священників змушували переходити.А тих, хто відмовлявся — ламали, саджали, висилали.Але віру знищити не вдалося.Українська греко-католицька церква пішла у підпілля і катакомби.Літургії служили у квартирах.Священників таємно висвячували в будинках і лісах.Церква жила підпільно понад 40 років, аж до кінця 1980-х.Це була одна з найбільших церковних трагедій ХХ століття.І дуже показово, що сьогодні про цю дату багато хто воліє мовчати.Бо вона нагадує про просту річ:коли Церква стає інструментом імперії — починається трагедія.І на цьому фоні дуже дивно чути сьогоднішні крики про «гоніння на Церкву».Те, що сьогодні називають «гоніннями» —це навіть не тінь того, що переживали християни у ХХ столітті.Це не гоніння.Це — квіточки.Це можливість зупинитися і чесно подумати:може ми щось робили не так?може ми занадто глибоко зайшли у політику?може Церква дозволила використати себе як інструмент пропаганди?може ми дозволили злим людям говорити від імені Церкви?Історія іноді дуже боляче ставить такі питання.Але без чесної відповіді на нихнеможливо очистити Церкву і повернути довіру людей.Пам’ять про Львівський псевдособор —це не лише історія греко-католиків.Це урок для всієї Церкви і для всього українського народу.І дуже важливо, щоб цей урок не був забутий.