А тут я. З текстом)РКБТуман і його командаЦе був досить вже віддалений 2023 рік. Я лише став на посаду командира 9ї механізованої роти і, оскільки, мій підрозділ вже перебував на позиціях - знайомство з особовим складом було епізодичним і точковим. Сходив на одну позицію - познайомився з тим відділенням, в іншій посадці знайшов 2й взвод. Катнув на бронегрупу і подивився на свій автопарк БМП що ховалися в посадках і капонірах.Людей в роті було не те щоб багато. Не більше 70. Причому левову частку складали екіпажі БМП. Але поки всіх обійдеш і з усіма познайомишся - пройде добрий місяць. Тим паче хтось ще у відпустці, а хтось і у госпіталі.Позицій у нас було не дуже багато. Кілька ВОПів, жменька ПВ (позиції відділення) і КСП роти, ну і бронегрупа. Частина людей копала нове КСП роти з великим бліндажем, бліндажем для пілотів, бліндажем для резерву, капоніром для машини і ще купою всіляких приємностей.Десь тоді коли запасне КСП вже викопали і ми почали переїзд - саме тоді КБ зажадав створення резерву командира батальйону. Наша рота стояла на досить таки спокійному відрізку. 7а і 8а тусувались біля желєзки північніше Курдюмівки. І справи там йшли не дуже то й весело. Кацап постійно бодрив позиції і робив накат за накатом. Періодично захоплюючи позицію “Чайка”, і так само періодично пройобуючи її. Історій з Чайки накопилось багато, але я там особисто не був то вони мають лише загальні риси, та ще й спотворені моєю пам'яттю. Якось кацап набіг і частину наших піхотинців убив, решту рускі об’явили полоненими і вигнали на вулицю. Вклавши укропів їбалом в землю щоб наша арта не кошмарила позицію. Але це спрацювало не дуже добре. Прилетіли наші скиди і загнали руских під шконку. Потім скидом своїм передали записку і рацію. І коли черговий рій дронів налетів і почав чмирити кацапа - наші дали на капця і таким чином звільнились з російського полону. А пєтухи… а пєтуха потім роз’єбали дрони, а група зачистки що підійшла на наступний день - лише викинула трупи на вулицю і самі сіли в тих норах.В інший день один кацап добіг до Чайки. З дрона було видно як він по джекічанівські підбіг до нори - припідняв одіяло тикаючи всередину нори автоматом. Завмер. Постояв так хвилинку, потім коротко кивнув і побіг назад на південний схід в сторону Зеленопілля. Потім виявилось що в норі сидів наш піхотинець, і коли рускій підняв одіяло - той взяв його на мушку. І рускій і наш не стріляли один в одного. Наш сказав: “давай миром розійдемся”. Вони один одному кивнули і рускій побіг назад.Західніше чайки, на іншій позішці, двоє наших побратимів розвалили кабіни десанту з двох бех. Причому один штурм забіг до них в окоп. Вони його захуярили, витягнули з окопу і поклавши як бруствер - вели вогонь і метали гранати прикриваючись його кривавим трупом. Більшу частину другого десанту то просто закидали гранатами. Взводнік пітухів вижив, здався в полон, але пізніше здох від втрати крові. Ну, це зараз, з моїх уст, все просто і весело звучить. А тоді для наших пацанів діло пахло пісюнами. Бо як водиться - хуй хто тобі поможе окрім скиду і міномету. Та й тих туман їбе. І інколи ти сам по собі. Взагалі без нічого. Тому вірні побратуськи це єдине що може вберегти тебе від смерті. Ну і завбачливо натягане не позицію БК.Частина 2Під час чергової прогулянки я пішов на позицію до Тумана. Самого Тумана на місці не було, тому я знайшов його людей і з ними коротко перепіздєл. Непогані хлопаки, недовірливо до мене поставились, але це було нормально. Довіра заробляється довго, і випаровується миттєво коли тебе переводять в інший підрозділ. Ну хіба твоя слава пиздує поперед тебе на весь фейсбук, ютуб і тікток. Що явно було не моїм випадком.З усіх хто там був я запам’ятав Картоплю. Причому обличчя в загальних обрисах, а от позивний - добре запам’ятався. Він виділявся з цієї тусовки. Не в хорошому, правда, сенсі. Просто виділявся. Він часто згадував свою дружину і був досить схожий на вуйка з полонини що подався в айті, а потім втрапив до війська.