25 серпня Юрію Вербицькому виповнилося б 63 роки.​У медіапросторі з нього давно зробили меморіальну табличку — один із перших у списку Небесної Сотні. Але за офіційними некрологами зазвичай губиться щось важливе: це була людина з залізобетонним хребтом, ТТХ альпініста-висотника із мізками системного науковця. Понад двадцять років в Інституті геофізики НАН України. Сейсмолог і програміст, який власноруч написав сотню робочих програм для обробки даних із карпатських станцій. Цей код працював і видавав результат ще роки після його смерті. 3 грудня 2013-го він закрив дисертацію і здобув ступінь кандидата наук. І того ж вечора зібрав речі й поїхав на Майдан.​Гірська виучка. 1-й розряд з альпінізму, п'ятитисячник Шхара, маршрути вищої категорії. Гори не пробачають дешевого оптимізму та дилетантства. Вербицький двічі витягав людей з того світу в реальному екстримі: діставав альпіністку з тріщини серед ночі та зривав падіння на сніжному схилі над 60-метровою прірвою.​На Майдані він не штовхав промов. Вибирав нічні зміни і ті барикади, де бракувало людей, бо туди найімовірніше міг піти штурм. На прохання брата залишитися у Львові відрізав коротко: «Якщо всі сидітимуть по хатах — нас просто розженуть». Чіткий прагматичний розрахунок.​21 січня 2014 року пораненого гранатою Вербицького викрали прямо з операційної Олександрівської лікарні. Працювала зв'язка тітушок та «беркутів». 12 годин знущань у гаражах під Борисполем. Вибивали «координаторів і фінансування», але спіткнулися об людину, яку неможливо було зламати. Зламану колись у горах ногу били з особливим азартом — суто за львівську прописку. Потім роздягненого кинули в лісі при мінус десяти. Причина смерті — звичайне переохолодження.​Далі почався улюблений цирк вітчизняного судочинства. У 2021-му організатор викрадення Волков отримав свої 9 років. А вже у 2024-му апеляційний суд тихенько випустив його на свободу — «у зв'язку із закінченням строків давності». Судова система вкотре продемонструвала абсолютну непридатність до виконання своїх прямих функцій.​На його футболці було написано: «Альпінізм проти злоби та ненависті». Вербицький прожив своє життя так, як ходив у гори — без соплів, без компромісів із совістю і з чітким розумінням ціни кожного кроку.​Світла пам'ять.