Каролі Фаржа розʼїбала. Красиво, впевнено, зі смаком, сміхом, шоком, глибокою повагою до «батьків жанру» та особистою емоцією (образою?) за кадром. Тут цілком доречно говорити і про канонічний боді-горор, і про сильний феміністський дискурс, і про ледь не геніальний акторський перформанс Маргарет Куоллі та Демі Мур, і про точкові перегини з рясними кліше (реверансами? цитатами?), і про деяку запізнілість проблематики (і про це можна подискутувати), але для мене важливо сказати одне: Субстанція - живе кіно, про яке в останні роки - вибачте мене за моє підсорокетне занудство - я став забувати. Кіно з емоцією, яка може резонувати з вами, не резонувати, але байдужим не лишить точно. На фоні виссаного з успіху свого попередника «Джокера», гротескна історія 50-річної актриси Елізабет Спаркл, яка не мириться зі своїм віком, навколотілесними фобіями і підписується на химерну авантюру зі створення «дочірнього» - в рази молодшого за себе - організму, виглядає доконаним шедевром. Фаржа від душі регоче з квазіпатріархального шоу-бізу, бавиться в гротескний натуралізм, копирсається в одержимостях і нарцисизмі своїх героїнь, врешті, робить все, шо заманеться, до абсолютного сюру на екрані, аби відстояти свої вік, тіло, право бути собою… І це працює. Зокрема, як притча про людину, яка зі шкіри лізе, аби стати кращою версією себе. В прямому сенсі. Гляньте за нагоди. Маємо кращий фільм року.)#кіно #драма