Caspian - Caspian

Думав написати про новий альбом Fontaines D. C., але про нього сказано так багато, що навряд я додам щось сутнісне. Та і нема в мені цього захвату, який бурлить навколо британців **. Для мене це досі гурт одного хіта. Хоча і прикольний гурт, який не боїться в нові для себе форми та звуки. Молодість, шо там казати.

А свіжий альбом ветеранів пост-року Caspian зайшов на раз-два. Без хітів, шо очікувано, але і без нудних ембієнт затягів по дванадцять хвилин)..

Попри всеможливе виснаження жанру і обмеженість сетапів/концепцій. Попри зрілість, сімейність, труднощі батькування і кризи середніх віків.

Зрештою, в цій консервативній епіці, звичних тремоло та ділеях альбом і звучить як реверанс праймовим часам жанру, якщо не посмертна епітафія, і місцями це щиро розчулює.

Особливо в останній третині Remain, яка для мене як і весь запис загалом про еталонний пост-рок.

Ну і Waltz For The End, 3/4, які заколисують, абстрагують і ставлять переконливу крапку в альбомі. Зі світлом в кінці тунелю, так би мовити)

Драматична дилема. Залишатися собою, робити те, що вмієш справді добре і водночас рухатися вперед, не озираючись на запити ззовні (та і зсередини) на розвиток, бо стагнація, самоповтори, неуникна тупиковість. Постійно думаю про це.

Ідеальна музика для пауз і рефлексивних самозанурень.

Стрімінги

***ірландців, так, слушно зауважили уважні читачі, помилився і не помітив