Коли Андрій Овчарук сьогодні за обідом запитав як так сталося, що я взявся за Дімарова, в мене не знайшлося притомної відповіді. Принаймні, самому собі).. Але після кількох тисяч сторінок родинно-сільської саги, котра розтягується в обидвох книгах на десятиліття, і більше місяця читання, трохи думок у мене назбиралося. І будуть люди, і Біль і гнів, їхнє продовження - передусім про трагедію народу та митця, якому випало жити в совку (читайте, окупації). Ти читаєш про становлення комуни, колективізацію та війну, але перш за все борсаєшся у тяжких сумнівах автора, застряглому в ідеологічних і життєвих протиріччях. На ділі партійні гасла видаються не такими вже і красивими, а здебільш - утопічно деградантськими.Відтак Дімаров пише про Голодомор, зазнає цензури, але як згодом зізнається в інтервʼю, до останніх днів життя Сталіна по-довженківськи відчайдушно вірить, що генсек тут ні при чому. Минають роки, перш ніж автор визнає, що помилявся. Дімаров не дуже любить чоловіків. Ще менше подеколи любить українців, які або до карикатурності пихаті куркулі або йобнуті ліві фанатики, що особливо гостро відчувається в «людях». Можливо, то лише авторська антиемпатійна манера, але виглядає це дещо хворобливо. «Біль і гнів» з їхньою партизанською героїкою ситуацію вирівнюють. Село й комуністичні ідеї автор любить набагато більше. Як і свою рідну Полтавщину.Дімаров - поет. Його проза, особливо описові фрагменти, повʼязані з природою, побутом, традиціями, дитячими спогадами - справжня насолода для читача. Я не міг не повертатися повсякчас до своїх перших досвідів із «Зачарованою Десною». Дімаров жорстокий, до самолюбування жорстокий. Вбити чи покалічити героя, зрадити чи здати виживання заради - раз плюнути - мʼясорубка історії працює згідно-відповідно. Дімаров - цинік і жартівник, який не уникає фізіологічних подробиць, які видавалися мені місцями надто відвертими як для радянської літератури. Хороший досвід. Як мінімум, пізнавальний. Жодного осуду чи сьогочасних моралізаторств. Хіба співчуття. Радити мабуть не буду.пс. естебешна екранізація до книги має дуже опосередкований стосунок. писати про неї не буду з етичних міркувань)..