Книжкові історії 🏳️‍🌈 | Про розділення книг на «для хлопців/для дівчат» і про відсутність в су...

Про розділення книг на «для хлопців/для дівчат» і про відсутність в суспільстві культури прививання хлопцям емпатії. Повністю статтю англійською знайдете за посиланням.Авторка статті послухала подкаст The Daily, де обговорювали гендерний розкол серед молоді на виборах. За даними опитувань The Times, молоді чоловіки у віці 18-29 років здебільшого підтримують Трампа, адже відчувають, що його політика й особистість пропонують чіткіший орієнтир того, що значить бути чоловіком у сучасному світі. Натомість молоді жінки переймаються через втрату репродуктивних прав і обурені його висловлюваннями про жінок. У подкасті журналістка запитала жінок, чи можуть вони зрозуміти позицію чоловіків, але чоловіків не запитали, чи можуть вони співпереживати вибору жінок. І тут ми підходимо до ключового поінту — у нашій культурі вважається нормою припускати, що дівчата можуть і будуть співпереживати чоловічому досвіду, але хлопці не можуть і не будуть розуміти жіночий.І в книгах це розділення чи не найбільш очевидне. Існує загальна думка, що хлопців практично неможливо змусити насолоджуватися книгами з жінками як головними персонажами. Від хлопців не очікується, що вони зрозуміють становище Джейн Ейр чи вразливість сестер Беннет. 🟣Чи справді ми (як суспільство) хочемо виходити з припущення, що хлопці не мають емпатії, уяви чи емоційної чутливості, щоб побачити світ з перспективи інших?Авторка статті викладає англійську літературу в американській школі вже багато років. Її неодноразово переконували, що дівчата можуть і будуть читати книги про чоловіків, але ідея про те, що хлопці могли б знайти зв’язок з історіями про жінок, навіть не розглядається. 🟣Це завдає шкоди всім, бо якщо ми не просимо або не очікуємо від молодих білих хлопців у школах знаходити зв’язок з іншими досвідами через книги, то коли ми почнемо вчити їх робити це у реальному житті? У суспільстві вирішили, що чоловікам і хлопцям не потрібно співпереживати жіночим персонажам у книгах. Водночас суспільство очікує, що будь-який читач, незалежно від його ідентичності, може знайти зв’язок з історіями чоловіків (білих, гетеросексуальних).Замість висновку авторка статті просить не починати дискусію «не всі чоловіки». Адже «проблема не стільки в тому, що окремі чоловіки цього не роблять — хоча ми всі знаємо, що багато хто не робить — а в тому, що ми створили культурні умови, де чоловікам дозволено не бачити за межами власної перспективи. Нам навіть не спадає на думку запитати, чи можуть вони співпереживати жінкам».Це настільки чітка і крута стаття, що мені навіть немає що додати. А що думаєте ви?