Привіт усім «хорошим» дівчаткам!

Навіть якщо ви вже давно дорослі. Багатьох наших дівчат виховують «хорошими»: зручними, терплячими, уважними до потреб інших, готовими заслужити любов турботою та самопожертвою. У психології для цього є поняття self-silencing — буквально «замовчування себе».

Це звичка приглушувати власні бажання, думки й особливо злість, щоб уникнути конфлікту, не втратити стосунки та залишитися «хорошою» в очах іншої людини. Дослідження пов’язують таку поведінку з тупим патріархатом традиційними гендерними ролями, нерівністю та уявленням, що жінка має ставити потреби інших вище за власні. Огляд досліджень про self-silencing. Мене теж не навчили, що я маю право злитися, відмовляти, бути незручною, довіряти власним відчуттям і не заробляти право на любов. Я вчилася цього п’ять років у терапії — і це настільки важко, що досі почуваюся десь посередині шляху. Тому, хоча в мене не було співзалежних стосунків і спочатку книжка здавалася зовсім не моєю темою, після мені хотілося обійняти себе й кожну українську дівчинку. Бо у нашій культурній традиції "бути хорошою дівчинкою" є основою всіх основ.

«Повертаю собі себе» — це особистий щоденник жінки, яка поступово вчиться чути себе серед шуму чужих очікувань, сильного внутрішнього болю та звички погоджуватися на менше. Між щоденниковими записами є вправи, запитання й невеликі практики. Моя оцінка — 4/5 🌙 #прочиталаСаме формат щоденника допоміг мені побачити закулісся співзалежних стосунків: як людина поступово втрачає себе й чому вихід, який зовні здається таким очевидним, може потребувати величезної кількості сил. Особистий досвід авторки дозволяє пізнати те, чого я сама не переживала, і водночас показує, що зцілення можливе — хоча універсального сценарію «як зцілитися» не існує. Одна з найважливіших думок книжки: якщо не можеш зробити крок — зроби половину.

Якщо не можеш половину — зроби половинку від половинки. І продовжуй ділити, доки не знайдеш той розмір дії, на який сьогодні вистачає сил. Мені дуже подобається ця відмова від насильства над собою. У книжці також є вправи, більшість із яких дуже схожі на те, що я так чи інакше проходила в терапії: роботу з особистими кордонами, власними бажаннями й потребами, вмінням слухати, чути та розуміти себе. Я виконувала їх у свій спосіб, бо вже вмію адаптувати такі практики до власного стану. Деякі вправи й формулювання здавалися мені надто знайомими або простими. Водночас я розумію їхнє призначення: те, що для мене вже стало терапевтичною базою, для іншої читачки може виявитися першим дозволом поставити себе на перше місце. Тому кожна шукатиме в цій книжці щось своє. Раджу «Повертаю собі себе» всім «хорошим» дівчаткам.