надто швидко, зупинись, ніяк не встигну наздогнати
почуття забили голову, постійно заважають спати

момент дарує позитивні спогади і доторки твої загоюють сліди, які залишили брудні...

брудні обличчя, силуети, що вкладаються в свідомості нечітко
я забуваю зміст, а він в майбутньому влучає в серце мітко

снаряд гидотно проронив одну із сотней капель крові
це краще, ніж бути одинаком, чому зігнув від болю брова?

обурення вилазить, видирає глибші слої шкіри
їдкий холодний чорний дим утілить твої наміри в нещирі

я розчешу й дістану труну з яйцями личинок
у горлі їхній слиз стече і нагадає твій мерзотний вчинок

на тебе жде повторний плювок в душу
я зупинюсь, я знаю, маю, мушу
цей запах душить
в очах пече і все, чого я хочу, це лише
покласти сонну голову на твоє маривне плече
мій біль втече

на розтин допустили чужі очі
дистанція зникає і твій запах ближче, мить коротша
а я дозволю тобі стиснути мої легені якнайдужче
вбачатиму в твоїх образах лиш поради вельми слушні

а далі стане тепло...
немов і не ставалася подія та конкретна
немов я не вважала гніт до себе й утиск почуттів
обов'язком щоб виправдати людський гнів
я не позбудуся нав'язливих жахів

проте можливо...
посеред ночі мріються дива
і трохи сумно та тоскливо
я знову чую твої впевнені слова