Контрнаступ Подоляка: несподіваний мат Зеленському

У нас черговий сеанс великої кулуарної політики з елементами міжнародного конфузу.

Михайло Подоляк — позаштатний радник Офісу Президента, людина, яка роками пояснює країні й світу, що саме хотіла сказати Банкова, — раптом вирішив, що йому замало ефірів, коментарів і ролі штатного тлумача геніальних задумів.

І зібрався… у віцепрезиденти Міжнародної шахової федерації — ФІДЕ.

Та ще й у команді кандидата в президенти ФІДЕ Тимура Турлова — бізнесмена російського походження, який із жовтня 2022 року перебуває під українськими санкціями РНБО.

Тобто шахова комбінація прекрасна.

Українська держава вводить санкції.
Українські дипломати й федерації роками пояснюють світу, чому російський вплив у спорті не можна просто відмити через красиві слова про «нейтральність».
Українські спортсмени борються за те, щоб російські спортсмени та російські функціонери не поверталися у міжнародний спорт так, ніби нічого не сталося.

І тут виходить радник Офісу Президента й фактично каже:
а давайте я піду в команду до підсанкційного Турлова, бо спорт треба звільнити від політики.

Це навіть не шахи.
Це одночасна гра білими, чорними й російським королем.

Бо теза «спорт поза політикою» після повномасштабного вторгнення — це не нейтральність. Це стара московська формула для легалізації Росії у міжнародних структурах.

Саме проти цього роками працювала Україна.
Саме це пояснювали наші федерації.
Саме це підтримували наші союзники.
Саме на цьому будувалася вся українська політика щодо міжнародного спорту.

А тепер Подоляк виходить і фактично заперечує цю лінію.

Не хтось із вулиці.
Не приватний шахіст із дворика.
А людина, яку роками сприймали як голос Банкової.

І тепер нам пропонують повірити, що все це сталося випадково.

От сидів собі Турлов, пив каву, відкрив Х і раптом подумав:
«Україна — велика шахова нація. А хто в нас головний шаховий авторитет? Звісно, Михайло Подоляк».

І написав йому публічну пропозицію.

А Подоляк випадково проходив повз, побачив повідомлення і такий:
«Ой, а чом би й ні? Я ж якраз усе життя мріяв реформувати ФІДЕ».

Серйозно?

У політичній і корпоративній комунікації такі публічні «експромти» майже ніколи не є експромтами. Синхронність дій Турлова й Подоляка виглядає як публічна частина домовленостей, які готувалися заздалегідь.

Не в Х це вирішувалося.
У Х це просто красиво винесли на публіку.

Але винесли настільки невдало, що шахова дошка перекинулася прямо на голову авторам комбінації.

І тут неможливо не згадати прекрасні традиції Банкової.

Колись Давид Арахамія писав листи на захист Романа Абрамовича, пояснюючи, який той корисний для переговорів. Тепер Подоляк фактично підставляє плече іншому персонажу російського походження — уже в міжнародному спорті.

Модель упізнавана.

Спочатку хтось із Банкової або близьких до неї людей знаходить «корисного росіянина».
Потім пояснює, що це складна геополітична комбінація.
Потім суспільство ловить їх за руку.
Потім починається класика: «ви все неправильно зрозуміли», «це приватна позиція», «це не від імені держави», «це була багатоходівка».

Але проблема в тому, що Подоляк — не приватна особа в очах світу.

Він роками був обличчям і голосом Офісу Президента. Його коментарі сприймали не як думку людини з вулиці, а як сигнал із Банкової.

І саме тому Федерація шахів України відреагувала жорстко й правильно.

Вона заявила, що Подоляк не уповноважений представляти українські шахи, не має мандата від Федерації шахів України й не може бути українською вивіскою в команді Турлова.

Оце і є головний ляпас.

Бо Банкова звикла, що вона може імітувати державу, підміняти інституції, ставити своїх комунікаторів у будь-які ролі, а потім називати це «стратегією».

А тут профільна федерація сказала: стоп.
Українські шахи — це не телемарафон.
Україну у ФІДЕ не можна представляти через самопризначення радника ОП.
І підсанкційного кандидата не можна відбілювати українським прізвищем.

Бо якби Федерація промовчала, Турлов міг би ходити світом і казати: