Смішна і сумна історія до 4-ї річниці звільнення Київщини. Один із боїв березня 2022-го — на перехресті Ворзель—Буча—Ірпінь. Захисники Києва тримали оборону в готелі «Вілла Сан Маріно». Група Бота з ТрО «Азов» (нині — Третя штурмова, а сам Бот — її комбриг) вела бій в оточенні проти російських морпіхів. Будівлю прошивали снаряди і зрештою затопило. Підкріплення, яке намагалося прорватися, росіяни відкидали у посадку. Після важких боїв Ворзель зачистили — і ворог не вийшов на пряму дорогу до Києва. Учора випадково зустріла Дмитра Ковпака — учасника бою «під Сен-Маріно». Там він отримав поранення. Питаю, як здоров’я. Каже: нормально. Медкомісія побачила, що я ходжу без милиці — навіть хотіла зняти інвалідність. На нозі майже добу був турнікет: нерви відмерли, але частину судин лікарі відновили. Питаю: медалі дали? Сміється: які медалі — я навіть УБД не отримав. Потім згадуємо сам бій — жарти, розмови, як готувалися загинути, як смертельно поранений продовжував відстрілюватися. Питаю, чи були там після звільнення Київщини. Каже: були. Приїхали через рік — «Вілла Сан Маріно» вже працює. Та сама адміністраторка, яку військові благали евакуюватися, — на місці. І що, зраділа, подякувала? Каже: ні. Побачила нас і сказала: «це ви ті військові, через яких нам тут усе розбомбили». Сміятися тут чи плакати?)Хлопці самі описали той бій і видали книжку. Бо колективна пам’ять, як показує навіть свіжа історія, — ненадійна. Якщо за чотири роки все настільки стирається — що буде за десять?(с) Тетяна Даниленко