Смішна і сумна історія до 4-ї річниці звільнення Київщини.Один із боїв березня 2022-го — на перехресті Ворзель—Буча—Ірпінь. Захисники Києва тримали оборону в готелі «Вілла Сан Маріно».Група Бота з ТрО «Азов» (нині — Третя штурмова, а сам Бот — її комбриг) вела бій в оточенні проти російських морпіхів. Будівлю прошивали снаряди і зрештою затопило. Підкріплення, яке намагалося прорватися, росіяни відкидали у посадку.Після важких боїв Ворзель зачистили — і ворог не вийшов на пряму дорогу до Києва.Учора випадково зустріла Дмитра Ковпака — учасника бою «під Сен-Маріно». Там він отримав поранення.Питаю, як здоров’я.Каже: нормально. Медкомісія побачила, що я ходжу без милиці — навіть хотіла зняти інвалідність. На нозі майже добу був турнікет: нерви відмерли, але частину судин лікарі відновили.Питаю: медалі дали?Сміється: які медалі — я навіть УБД не отримав.Потім згадуємо сам бій — жарти, розмови, як готувалися загинути, як смертельно поранений продовжував відстрілюватися.Питаю, чи були там після звільнення Київщини.Каже: були. Приїхали через рік — «Вілла Сан Маріно» вже працює. Та сама адміністраторка, яку військові благали евакуюватися, — на місці.І що, зраділа, подякувала?Каже: ні. Побачила нас і сказала: «це ви ті військові, через яких нам тут усе розбомбили».Сміятися тут чи плакати?)Хлопці самі описали той бій і видали книжку.Бо колективна пам’ять, як показує навіть свіжа історія, — ненадійна.Якщо за чотири роки все настільки стирається — що буде за десять?(с) Тетяна Даниленко