Дочитано.А що, як я вам скажу, що це мені сподобалось менше за інші книги Павлюка? 🫣А що, як я вам скажу, що я навіть трошки розчарований і засмучений? 🫣Ні, мені сподобалось. Це була химерна, захоплива м(в)андрівка з хлопчиком Емілем, де ми бували і в 9 Світах, і в Пустці, і де ми тільки не були… А де ми все таки були? Бо я так до кінця не зрозумів І ЧЕСНО, я навіть був злий на себе, що я не можу зрозуміти, що відбувається.А потім для себе визначив, що ось вона така книга. Ну вона не для відпочинку. Вона не для того, щоб прочитати її за 5 днів. Автор писав її 5 років, щоб я виділяв кожні двері, кожне число, яке зустрічається у тексті. І думав.Тематика для мене, та і для всіх, думаю, очевидна. Книга про травму батьків, які втрачають своїх дітей, і цю травму вони переносять на своїх інших дітей, яким просто банально не вистачає батьків. І читавши цю книгу зрозумів яку образу тримає на своїх батьків сам Ілларіон Павлюк, бо в маленькому Емілі прям читалась ця біль.Поєднане реальне з нереальним, купа міфів, всіляких відсилок, класні діалоги, такі трушні — сподобалось. Однозначно, що Ілларіон Павлюк рулить. Просто уявляю, який він розумний дядька…..