​«Усі мої тривожні дзвіночки»Євгенія БабенкоМоя оцінка: 4 з 5Ця книжка — приклад того, як у невеликому обсязі можна порушити складні й важливі теми. Читається непросто: місцями було боляче й важко, але саме завдяки щирості та реалістичності я не могла залишитися осторонь історії.Я добре відчувала внутрішній стан головної героїні Христини — її прагнення жити повноцінним студентським життям, відкриватися новому, знайомитися з людьми. Водночас поруч із цим постійно була присутня травма минулого, яка впливає на її рішення, реакції та самооцінку. Авторка точно передає відчуття болю, сорому й мовчання, коли складно говорити про те, що хочеться сховати якомога далі.Мені сподобалося, як поєднані важкі події з буденністю студентського життя — простими діалогами, вечірками, новими знайомствами. Під час читання я згадувала власні студентські роки.Окремо відзначу тему психотерапії. У книжці чесно показано, що не завжди з першого разу вдається знайти «свого» спеціаліста, і це нормально. Головне — не зупинятися, якщо відчуваєш потребу в допомозі.У книзі багато цитат, які перегукувалися з моїми думками з дитинства та дорослого життя. Що знову ж таки доводить про влучність та реальність написаного.Єдине, чого мені трохи не вистачило більш чіткої точки опори у фіналії та шляху до зцілення героїні. Кінцівка здалася трохи сумбурною за це і зняла бал.Попри це, книжка мені сподобалася й справді відгукнулася. Найважливіше, для мене, що вона нагадує, наскільки необхідним є сексуальне виховання та обговорення з дітьми складних дорослих тем.