​«Книга Еміля» Ілларіон Павлюк Мояоцінка: 3 з 5Ця книга далася мені надзвичайно важко. І річ не в тому, що я шукаю легкої літератури — навпаки, я люблю складні, багатошарові, багатосенсові тексти, які змушують думати, перечитувати й переосмислювати. Але з «Книгою Еміля» у нас, на жаль, не склалося. Якби не обговорення в моєму книжковому клубі, я майже впевнена, що зупинилася б приблизно на середині й не дочитувала.Автор піднімає надзвичайно болючі та важливі теми: втрату дитини, депресію, фізичне й моральне насильство над дітьми, передчасне «дорослішання», коли на дитину перекладають відповідальність, до якої вона не готова. Кожна з цих тем здатна емоційно мене зруйнувати. Але за майже 800 сторінок мене по-справжньому зачепив лише один момент. Для книги з таким потенціалом це, на жаль, дуже мало.Найбільше розчарування викликала реалізація, зокрема фентезійна складова книги. У якийсь момент я просто втомилася безперервно шукати пасхалки, символи та приховані сенси, які автор щільно нашарував у тексті. Книга перетворюється на своєрідний квест: читач не просто читає, а постійно намагається «розгадати» історію навіть після фіналу. Частину загадок мені вдалося зрозуміти, частину — я свідомо залишила без відповіді, бо пошук почав виснажувати більше, ніж захоплювати.Окремі запитання залишилися й до самого фентезійного світу: як він функціонує, за якими правилами, чому події розгортаються саме так, а не інакше. Ця невизначеність створила дистанцію між мною та текстом.Фінал історії викликав доволі суперечливі відчуття. З одного боку, «відкриті фінали» — це завжди виклик для читача. З іншого — мені бракувало певної завершеності, було величезне бажання отримати відповіді хоча б на ключові питання. У підсумку ми залишаємося сам на сам зі своїми думками й версіями, які обираємо прийняти.Я відчайдушна фанатка книги «Я бачу, вас цікавить пітьма» і щиро захоплююся творчістю Ілларіона Павлюка загалом. Але саме з «Книгою Еміля» у нас не склалося.