— Що там таке? — запитую я, переходячи одразу до справи. Що швидше він піде, то швидше я зможу повернутися в ліжко й удати, ніби мені не подобалося відчувати його руки на собі раніше.Він лізе в кишеню і розкриває долоню. Я пирхаю від сміху, бо спочатку нічого не бачу, аж поки ледь помітний блиск не привертає мою увагу. Я вмикаю ліхтарик на телефоні й остовпіло дивлюся на крихітну круглу блискітку, що лежить посеред його долоні.— Ти приїхав сюди посеред ночі, щоб привезти мені це? І звідки ти взагалі знаєш, що вона моя? У тієї дівчини, яка обіймала тебе за талію, теж були такі. — Я дивлюся на нього, роздратована і спантеличена водночас.— Я не приїхав, я, е-е, прибіг сюди, — він чухає потилицю. Я дивлюся через його плече і помічаю на доріжці тільки свою машину, що шокує мене і якось миттєво розчиняє все роздратування. — І я знаю, що вона твоя, а не її, бо в тебе було по десять таких на кожному оці. І якраз однієї не вистачає прямо... — він піднімає палець і вказує під моє праве око, ледь торкаючись шкіри, — тут.Я не хочу стояти тут і вдавати дурепу, але мені важко змиритися з фактом, що Даніель рахував блискітки на моєму обличчі. Я поняття не маю, коли в нього взагалі був на це час. І він прибіг сюди пішки. Це пояснює дрібні краплі поту, що застигли на його скроні.Будь ласка, не йди — Е. Сальвадор 😀